“Срібний вік” на прикладі творчості Цвєтаєвої

Що принесе з собою завтрашній день? Проблема, завжди турбує людський розум. Завтрашній день приходить, а відповіді на це питання немає.

Майбутнє, неминуче є загадкою для людства. Із днів утворюються роки, роки формують століття, а людський розум наполегливо намагається відсунути грань, що розділяє сьогодення і майбутнє. Така суть людини, він не бажає ступати в невідомість, і тому йому потрібні казки, міфи, фантастичні образи, В яких міститься осмислена мрія про безхмарне майбутнє. Необхідність у формуванні майбутнього суспільства особливо

гостро виникає в гострі періоди розвитку, коли люди розуміють, що далі неможливо жити так, як вони існували до цих пір.

Реагують на вимоги часу мають багату уяву і тонке чуття люди: письменники, Філософи, поети, науковці.

Вони формують нові моделі прийдешнього, закликають людину до вчинків і застерігає від неправильних кроків. Мрії про “золоту добу”, про створення бездоганного суспільства виявилися в утопіях, тобто в нездійсненних, нереальних, скоєних моделях майбутнього. Найзнаменитіші творці утопічних навчань – Томас Мор, Сен-Симон, Роберт Оуен. У нашій літературі поняття утопічного соціалізму відобразив

Чернишевський в своєму романі “Що робити?”. Майбутнє суспільство, описане Чернишевським, сформоване на соціалістичних переконаннях рівності, свободи, праці.

Люди, що створюють його, – це цілеспрямовані, безкорисливі особистості. Їх прагнення – суспільство щасливих людей, фізично міцних і морально стійких. Але щоб досягти гармонії, необхідно провести грандіозні зміни, як в навколишній дійсності, так і всередині самої людини. Людина може створювати машини, щоб вони служили йому.

Людина може зробити родючими застиглі пустелі. А що робити з самою людиною? Чи вийде у нього коли-небудь звільнитися від своїх недоліків, переступити через жадібність, користь, заздрість, лінощі? Якщо зможе, то ким буде людина без властивих йому слабкостей? Який буде світ, в якому панує тільки веселощі, і немає боротьби добра зі злом, без якої буття людини понуро і не має сенсу?

А чи припустима конструкція подібного суспільства? Життя зобразила, що ні. Але ось настав двадцяте сторіччя.

Воно принесло з собою інші питання. Їх осягнення та моделювання відбилося в антиутопіях. Антиутопії описують епоху, Де вони з’явилися, відображають її побоювання і надії. Героєм антиутопій нерідко виступає людина, що намагається створювати своє буття по зображенню про душевної гармонії, не збіжної з навколишнім його світом. У творі Замятіна “Ми” приковує інтерес те, з якою вірністю автор змалював нинішній час, представивши державу технократії і прогнозувати формування техніки, проходження вселенського простору.

Але набагато істотніше ті етичні питання, які визначив автор у своєму творінні.

Раціональне, механізоване буття, зображене у творі Замятіна “Ми”, буття Єдиного Держави відокремлено Зеленої скляній Стіною від нетямущий, потворного буття дерев, птахів і тварин. Жителі Єдиного Держави вже давним-давно не люди. Це машини, якими управляє Благодійник.

Він веде їх до переваги розуму над Всесвітом. Всі вони складові єдиного гармонійно пристрою. Творці антиутопій не тільки формують тип майбутнього, але й пояснюють, як завойовано громадське процвітання, як створюється земний рай. Винищення минулого, очищення пам’яті, звільнення від людських емоцій – це те, що знаходиться в основі цих товариств.

Такі принципи є до такої міри жорстокими і несправедливими, що постає питання: чи необхідно людям суспільство, збудоване такою ціною? Необхідний чи рай, шлях до якого викладений черепами? А в глибині розуму окремих героїв творів зароджується жахався, незрозуміле почуття, коливання, жага бути і не ідеальним, але людиною, а не бездушною машини. У межах антиутопії заново породжується утопія.

Творці антиутопій, проаналізувавши контури тоталітарних технократичних порядків, показують на протистояння, яке пробуджується в глибині близько, яка зробила все, щоб викорінити ідею незалежності. Антиутопія виглядає спрямованої в майбутнє, тому що в ній постійно є елементи нереальності. Однак це, літопис епізодів нинішнього часу, підтвердження того, що світ близький до катаклізму.

Це своєрідне застереження людству…

У 1914 готуючи книжку “Юнацькі вірші”, Цвєтаєва склала цикл віршів, звернених до Парнок С. Я., спочатку вона назвала його “Помилка” – назва, який висловив її ставлення до цього епізоду життя. Пізніше вона замінила цю назву більш нейтральним “Подруга”. Роман з Парнок Цвєтаєва назвала годиною своєї першої катастрофи”

Повторю напередодні розлуки, Під кінець любові, Що любила ці руки

Владні твої, І очі – кого-кого-то Поглядом не дарують! – Потребують звіту За випадковий погляд.

І ще скажу стомлено, – Слухати не поспішай! – Що твоя душа мені встала Поперек душі.

Щасливий, хто тебе не зустрів На своєму шляху.

Останній вірш циклу, написане вже після остаточного розриву відносин, говорить про тугу по матері, по материнській ласці, доброті, участі. Рано осиротіла Марина Цвєтаєва шукала в Парнок ще й заміну померлої матері.

У они дні ти мені була як мати, Я в ночі тебе могла покликати, Світло гарячковий, світло безсонний, Світло очей моїх в ночі они. Благодатна, вспомяні,

Незакатние они дні, Материнські і дочірні, Незакатние, невечірній. Не бентежити тебе прийшла, прощай,

Тільки сукні поцілую край, Та погляну тобі очима в очі, Зацілована в они ночі.

Буде день – помру – і день – помреш, Буде день – зрозумію – і день – зрозумієш… І повернеться нам у день прощений Безповоротне час воно.

Книга “Версти”.

Цей розрив, а також зустріч і розставання з Осипом Мандельштамом в 1916 році дуже вплинули на Цвєтаєву і на її творчість. У віршах книги “Версти. Випуск “видно вже зовсім інша Цвєтаєва. Змінилася лірична героїня.

У ранніх віршах це дівчинка, юна чарівна дівчина, у вишуканому одязі, в багатому оточенні: солом’яний капелюх, шубка, муфта, шаль з турецьких країн, шовкове плаття, коминок, браслет з бірюзи. Переважають слова ряду: гра, витівка, сміх, веселощі, ніжність, невинність. Кольори теж характерні для опису юності, радості, невинності; в основному це світлі, легкі тони: білий, золотистий, синій, блакитний, зелений, дуже багато троянд і рожевого.

У “Верст” лірична героїня зовсім інша, вона вільна від зобов’язань та обмежень, переступає загальноприйняті норми віри, сім’ї, побуту. Вона має багато образів: богоотступніца, чернокніжніца, чаклунка, ворожка, циганка, злодійка, каторжанка. Характерні такі слова, як: дороги, версти, вітер, ніч, безсоння, плач.

Дія віршів відбувається вже не в кімнатах, а на вулицях, дорогах, за містом, в передмісті. Основними стають темні кольори: сірий, сизий, чорний, синьо – чорний, “кольору ночі”, червоний. Для віршів “Верст” характерна велика кількість дієслів, новизна рим і ритмів, звернення до фольклору.

Коли милим назву – не засумуєш. Превеликою Славлячись – поцелуйщіцей. Коль по вулиці пливу – баби морщаться:

Плясовніцею Славлячись, та притворщицей. А немилий Хто вийде, та придвинется – Подивится весь народ – що за схимниця, Філін ухнет – чорний кіт наїжачився, Будеш пам’ятати цілий рік – чернокніжніцу.

Добре, якщо з рушниці влучно ціляться, Добре, коли брати вірно діляться, Коли сокіл в чоловіки мітить – дівчина…

Плясовніца тільки я, та свірельніца. Якщо ж справляє на дружину – де повойник мій? Якщо ж справляє на вдову – де небіжчик мій?

Коли судженого чекаю – де безсоння? Цар-Дівиця живу, беззаконніцей! Цикл “Вірші про Москву”

Взимку 1915-1916 років Цвєтаєва, побувавши в Петербурзі, познайомилася з Осипом Мандельштамом. Відразу ж зав’язуються дружні відносини, пізніше переросли в коротку, але високу любов. З січня по червень 1916 Мандельштам часто приїжджає до Москви, у цей же період з’являються його вірші, присвячені Москві і Марину Цвєтаєву, які нерозривно пов’язуються у свідомості поета:

У різноголосиці дівочого хору Всі церкви ніжні співають на голос свій, І в дугах кам’яних Успенського собору Мені брови ввижаються, високі, дугою.

У цей же час народжуються вірші Цвєтаєвої, присвячені Мандельштама, в тому числі цикл “Вірші про Москву”

З рук моїх – нерукотворний град Прийми, мій дивний, мій прекрасний брат.

Цвєтаєва дуже високо оцінювала поетичний талант Осипа Мандельштама:

Я знаю: наш дар – неравен. Мій голос вперше – тихий. Що вам, молодий Державін,

Мій невихована вірш.

Ця дружба не пройшла для Цвєтаєвої безслідно. Новою для неї була глибина і серйозність філософських роздумів Мандельштама про світ, про історію та культуру. Її поезія стала ширше і глибше. Цвєтаєва говорила, що її поезія не відчувала ніяких літературних впливів, тільки людські. Вона помітно зросла під впливом особистості Мандельштама, відкрила в собі нові глибини. Влітку 1916 року Сергія Ефрона закликали в армію, він повинен був пройти курс у школі прапорщиків.

Незважаючи на хворобу, його не звільнили від військової служби. На початку 1917 року Сергій був направлений до Нижнього Новгорода в розподільну школу прапорщиків. Він був відірваний від сім’ї, залишивши вдома маленьку Алю і вагітну Марину

Твір на тему: “Срібний вік” на прикладі творчості Цвєтаєвої