Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних С. До них належать одномовні тлумачні С, в яких подається і пояснюється
Орфографічні, орфоепічні С. та довідники, на зразок “Як ми говоримо” Б. Антоненка-Давидовича, відбивають відповідні норми літературної мови. Мова художньої літератури – предмет лексикографічного опису спеціальних С. (“Словник мови Шевченка”, 1964;
Видаються також різні індекси, що стосуються поетики, наприклад, “Словник українських рим” (1979), або становлять алфавітний перелік лексики, вжитої у творах письменників: “Лексика “Енеїди” Котляревського” (1955), “Лексика поетичних творів Івана Франка” (1990), “Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки” (1961), “Художнє слово Василя Стефаника” (1972). Кілька десятиліть користувався особливою популярністю “Словник літературознавчих термінів” В. Лесина та О. Пулинця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)