Хлопчик Семен прибіг знадвору і в очах йому темно. Тому хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Мати порається коло печі, і Семен просить її дати йому щось поснідати. Мати наполягає, щоб він спочатку помолився.
Хлопчик починає пручатися, а мати сварить його і вказує на картину із зображенням страшного суду. Вона каже, що тих, хто не молиться, віддадуть у пекло, в огонь негасимий. Семен продовжує пручатися, кажучи, що він звідти втече.
Однак потім хлопчик потроху заспокоюється і плаксивим голосом починає
Раптом у печі щось зашкварчало й зашипіло. Мати охнула й миттю крутнулася до печі. Хлопчисько нетерпляче навертає її до молитви. “Мамо: “якожеїми”… Мамо!..” – нудьгуючи промовляє Семен.
Мати повертається до молитви.
Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Хлопчик бачить там дядькового собаку і розмірковує, чого це він зазирає в комору? Потім, кинувшись, кричить, що собака до сала в комору лізе.
Мати щось ухопила і зникла за дверима.
Залишившись у хаті сам, Семен
Ввійшовши у хату, мати побачила це і почала лаяти Семена: “Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім!… Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся”.
Гірко ридаючи, спотикаючись, побіг хлопчина світ за очі із сіней. Знайшов собі схованку у кропиві за клунею. Сидить там, зігнувшись, поклавши голову на коліна й гуде. Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати. Аж тут йому спадає на думку, що краще вмерти – тоді мати пошкодує, що так сварилася. І ось уже бачить Семен, як несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та гірко плаче.
Тут він схаменувся і подумав, щоб, чого доброго, справді, не роздивившись, не вкинули його в яму. Та вирішив, що це все ще дуже далеко.
А тим часом сонце стало все вище на небі, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг. Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався він до лугу, широко розставляючи руки, ліг на траву, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова – низько на землі. І маленький комар здається йому журавлем у небі, стеблина звіробою – високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом, власне коліно – велетенською скелею. Навкруги багато квітів і травин, які вже видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-великі, як зелені химерні покришки, а квітки – ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугунки, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі.
Шугають величезні метелики у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.
Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає: Комарі пищать, а йому здається, що це церковний хор. І вже сам Семен підспівує їм тоненьким голоском: “Господи, по-ми-и-и…”
Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбаліст. Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи. Святі кравчики зашуміли на срібних машинках. І роботу роблять, і службу Божу правлять.
Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу.
Припікає сонце, парить починає – і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п’яним духом дише деревій, озивається святим куривом смілка.
Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.
Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати у своїх творах цікавий, поетичний духовний світ дитини. У творі “Басурмен” автор намагався переконати нас у життєдайній силі уяви, у користі оптимізму, світлого погляду на життя. Адже коли серце залишають темні думки, життя стає радісним і веселим, навіть дихається легко і хочеться співати.
Хай навіть церковних пісень.
Хлопчик Семен був дуже енергійним та мав багату уяву. Він ще не знає, куди застосувати свою енергію, тому часто бешкетує. Семен не любить обмежень, його тягне все спробувати, особливо заборонене.
Вигнаний матір’ю, Семен ображається на неї, плаче і думає, як їй помститися. Уява малює йому картини власної смерті, яка спричинить велике горе матері. Та оптимізм, радісне сприйняття світу та любов до життя перемагають.
Багата фантазія допомагає йому побачити замість квітів густий ліс, комара уявити журавлем, почути могутній, радісний передзвін природи. І він забуває образи, а думки про помсту самі собою зникають з його голови.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)