Творчість Лесі Українки відбиває напружені філософські роздуми над життям. Ми продовжуємо відкривати в її творах ще не звідані нами глибини, не осмислені нами проблеми. Це стосується і неповторної драми-феєрії “Лісова пісня”.
Невипадково долі людей, змальованих у творі, тісно переплетені з таємничим світом мешканців казкового лісу. Бо там, де про несуєтне важко говорити мовою щоденної життєвої прози, нерідко набагато виразніше промовляє казка.
Роздуми про сенс людського життя в “Лісовій пісні” загострені персоніфікацією
Образ Лукаша втілив у собі цей пошук, про який розповідає “Лісова пісня”. У добрий час зустрілася йому лісова Мавка. Вона полонила хлопця і дивовижною вродою, і доброю вдачею, і серцем, чутливим на красу.
Несподівано для себе Лукаш навчився тонше і глибше відчувати світ довкола себе, розуміти його закони.
Та дивна людська
Мавка намагалася зупинити його, але не послухав Лукаш її благань – і потрапив у трясовину. Мавка врятувала його, не знаючи, що згодом він знову потребуватиме її порятунку.
Минав час. Життєва суєта засмоктала Лукаша – і в клопотах про примноження добра, про хазяйство він змінився. Забув сопілку, в мелодіях якої колись так трепетно виспівував душу, забув про чисте своє кохання, змізернів духом.
Мати оженила його на Килині, молодій вдовиці, спритній, але обмеженій. Потім помер дядько Лев, мудрий та людяний чоловік, який умів жити у згоді з казковим лісовим народом. Після його смерті порушився лад у сусідстві людей із зачарованим лісом.
Лукашева мати та Килина, керовані ненаситною жадобою до збагачення, невдовзі споганили ліс, намагаючись узяти з нього побільше прибутків. Вони вирубували заповітні, віками бережені дерева, перетворили на смердюче болото лісове озеро, вимочуючи в ньому коноплі. І розлючені лісові мешканці почали мститися – робити шкоду господарству. Лукашеву господу обсіли злидні.
Остаточно втративши людську подобу, жінки гризлися між собою, шукаючи винного, у хаті панувала невгасима лють, вічний лемент. Лукаш опинився в пеклі, яке не могло би примаритись у наймоторошніших снах. На ньому зі всією невідворотною силою справджувався страшний, проте справедливий закон: спокусившись одного разу марнославним, втрачаєш скарби душі.
Він занадто пізно зрозумів, що, зрадивши Мавку, віддав на поталу і свою долю.
Лукаша, який втратив себе, Лісовик перетворює на вовкулаку. Але в душі хлопця ці жахливі зміни відбулися вже давно. Проте знову з’явилася Мавка, яка прийшла врятувати коханого.
Якщо жертвує собою достойний, то за законами світової гармонії приреченого буде прощено.
І сталось диво. Мавка повернула Лукашеві й людську подобу, і загублену душу. Повернула коханому самого себе, колишнього, кращого, вищого духом.
Але ціною власного життя, загибеллю тілесною. Проте Мавка, її любов, її душа довіку лишились безсмертними. І треба сподіватись, що Лукашеві у спадок також залишено цей непростий, але гідний людини шлях у вічність.
Мовою неповторною, мовою мистецтва п’єса утверджує, що сенс життя перш за все – у плеканні духовного начала в собі, у ближніх наших, у тих, кого любимо і для кого живемо. Усе інше – суєта. І оцей справжній сенс життя дарує людині безсмертя…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)