Молодий агроном приїхав працювати в село Вербівці. Він став жити на квартирі Олени Булиги, старої бабусі, яка самотньо жила в цьому селі.
Теплими травневими вечорами Олена Булига зосереджено й помірковано оповідала мені легенду про Планетника, оповиту чарами давніх часів…
Це був малий хлопчик, який “прилетів з вирію казки на свій берег”. Дуже полюбляв він щось сіяти, ріс серед тварин і природи. Навесні вирішило маля посадити нарцис.
Одного разу хлопець помітив, що нарцис розцвів у нього в долоні.
Мати доручила маленькому
Нарцис від граду зламався. Від гніву став він проти хмари. І вона відступила.
Тільки і мужній малюк захворів. Мати понесла його до ворожки. Викочуючи яйцем хворобу, знахарка здивувалася.
– Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати… Іди… – сказала.
Навіть знахарка стала на коліна перед хлопцем. Мати не зрозуміла цього, але після цих відвідин син одужав.
Став хлопець чередником громадської худоби. І все в нього ладно виходить: “Корови напасені, телята і вівці
В його душі живуть всесвітні тривоги – великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомима жадоба пізнання.
Дивуючись красою лісу й квітів, малий чередник вирішив залишити цю красу в серці. І тут з’явився дід Капуш – “той, що сидить у бузині й править світом”. Він розповів, що хлопець призначений йому в учні, буде “людським чередником” і повинен з’являтися по свисту. Спочатку зони шукали корінь пір року, потім вивчали зоряне небо.
“Народжений для краси, міг бачити її скільки завгодно й де завгодно”.
Наступної зустрічі Капуш навчав за зеленою книгою – землею. Він учив, що всі вийшли із зерна, людина й земля у тісному зв’язку, “найвища радість людини – орати й сіяти”.
Ще дід розповів про добрих і злих духів: Лісовиків, Польовика, Водяника, русалок.
” Земля – найпривітніша людська домівка, – стверджував Капуш. Учив дід розрізняти зілля, любити й терпіти. Порадив сіяти цієї весни рано, а далі вчитися самому здогадуватися, бо один раз залишилося їм побачитися.
Люди сміялися над Планетником, коли той рано сіяв. Але в травні не було дощів. Хто пізно посіяв, у того нічого не виросло. Наступної весни, спостерігаючи за природою, юнак вирішив пізніше сіяти, ніж інші люди. І знов у нього все зазеленіло.
Від заздрощів почали парубка звинувачувати у зв’язку з нечистою силою.
Влітку пішли дощі із градом і побили всі поля. Розлютився юнак. Раптом востаннє з’явився дід Капуш.
– Учись перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим.
Дід проказував, що юнак – людина.
“Кожна людина – з кореня добра і зла”. Він учив жити для самовдосконалення, прагнути краси, волі та єдності із природою.
– Шукай пізнання у трьох коренях – у землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі.
У кінці зустрічі юнак зізнався, що хоче осідлати хмару – стати Планетником. Дід Капуш порадив спробувати.
Почалися випробування. Під час довгої спеки юнак піднявся на гору й викликав дощову хмару. І накликав-таки дощ. Хтось із людей підгледів і розповів, що він – Планетник.
Хлопець почав лікувати людей і тварин, прищеплювати дерева. Люди повторювали за ним, коли завчасно сіяти. “Хліборобство – його святе ремесло”. Пішли врожайні роки.
Планетник мріяв осідлати хмару й вирішив зробити повітряну кулю. Купив льняне полотно, у печері пошив мішок, просмолив його.
Одного неврожайного року люди просили юнака викликати дощ. Він це зробив. Але люди почали звинувачувати його, що знається із нечистою силою.
Пан і піп вирішили його спалити.
Закували й посадили в холодну, “прив’язали до спини дві свічки”.
Мати впала на землю і раптом побачила нарцис.
І вона почула голос.
– Бери мене, сторожа поснула, перед тобою відчиняться двері холодної, йди і випусти сина.
Вночі з’явилося велике вогнище, задзвонили дзвони. Мати благословила Планетника у путь до хмар.
А люди шукали Планетника, але не знайшли.
Проблематика повісті-легенди “Планетник” дуже широка: боротьба сил добра і зла, гармонія людини і природи, моральний вибір людини, пошуки сенсу життя, шлях до самовдосконалення, пізнання краси природи й почуттів.
Твір вчить поважати хліборобську працю, шукати істину у своїй душі, жити в гармонії із людьми й природою. Автор стверджує, що найвища цінність у світі – Людина.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)