ДІЯ І Здавалося б, що ще потрібно поважному буржуа г-ну Журде-ну? Гроші, сім’я, здоров’я – усе, що тільки можна побажати, у нього є. Так адже ні, вздумалось Журдену стати аристократом, уподібнитися знатним панам. Манія його заподіювала масу незручностей і хвилювань домочадцям, зате була на руку сонму кравців, перукарів і вчителів, що обіцяли йому за допомогою свого мистецтва зробити із простака блискучого знатного кавалера. От і тепер двоє вчителів – танців і музики – разом зі своїми учнями чекали появи хазяїна будинку.
Журден
Ставши перед музикантом і танцюристом, Журден першою справою запропонував їм оцінити свій екзотичний халат – такий, за словами його кравця, по ранках носить вся знать – і нові лівреї своїх лакеїв Від оцінки смаку Журдена, по всій очевидності, безпосередньо залежав розмір майбутнього гонорару знавців, тому відкликання були захопленими. Халат, втім, став причиною деякої затримки, оскільки Журден довго не міг вирішити, як йому сподручнее слухати музику – у ньому або без нього. Вислухавши
Прийняти це запрошення Журдена переконали завірення вчителів у тім, що кожний знатний пан неодмінно навчається й музиці й танцям.
До прийдешнього прийому вчителем музики був підготовлений пасторальний діалог. Журдену він у загальному-те сподобався: раз вуж не можна обійтися без цих вічних пастушок і пастушків – добре, нехай собі співаються Представлений учителем танців і його учнів балет довівся Журдену зовсім по душі. ДІЯ ІІ Окрилені успіхом у наймача, учителі вирішили кувати залізо, поки гаряче: музикант порадив Журдену обов’язково влаштовувати щотижневі домашні концерти, як це робиться, за його словами, у всіх аристократичних будинках; учитель танців відразу прийнявся навчати його изисканнейшему з танців – менуету.
Вправи у витончених телодвижениях перервав учитель фехтування, викладач науки наук – уміння наносити удари, а самому таких не одержувати.
Учитель танців і його колега музикант дружно не погодилися із заявою фехтувальника про безумовний пріоритет уміння битися над них, освяченими століттями мистецтвами. Народ дібрався увлекаюмщийся, слово за слово – і пари мінут через між трьома педагогами зав’язалася бійка. Коли прийшов учитель філософії, Журден зрадів – кому, як не філософові, напоумляти дерущихся.
Той охоче узявся за діло примирення: пом’янув Сенеку, застеріг супротивників від гніву, що принижує людське достоїнство, порадив зайнятися філософією, цієї найпершої з наук… Отут він переборщив. Його стали бити нарівні з іншими.
Порваний, але все-таки, що уник каліцтв учитель, філософії зрештою зміг приступитися до уроку.
Оскільки Журден відмовився займатися як логікою – слова там вуж боляче хитромудрі, – так і етикою – до чого йому наука зменшувати страсті, якщо однаково, коли вже розійдеться, ніщо його не зупинить, – учений чоловік став присвячувати його в таємниці правопису. Практикуючись у вимові голосних звуків, Журден радувалася як дитина, але коли перші захвати минули, він розкрив учителеві філософії великий секрет: він, Журден, закоханий у якусь великосвітську даму, і йому потрібно написати цій дамі записочку. Філософові це було пари дрібниць – у прозі, у чи віршах…
Однак Журден попросив його обійтися без цих самих прози й віршів.
Чи знав поважний буржуа, що отут його очікувало одне із самих приголомшливих у житті відкриттів – виявляється, коли він кричав служниці: “Ніколь, подай туфлі й нічний ковпак”, з вуст його, подумати тільки, виходила найчистіша проза! Втім, і в області словесності Журден був все-таки таки не ликом шитий – як не намагався вчитель філософії, йому не вдалося поліпшити складений Журденом текст: “Прекрасна маркіза! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть від любові”.
Філософові довелося вийти, коли Журдену доповіли опортном. Той приніс новий костюм, що сли, природно, по останній придворній моді. Подмастерья кравця, танцюючи, внесли обнову й, не перериваючи танцю, облачили в неї Журдена.
При цьому досить постраждав його гаманець: подмастерья не скупилися на утішні “ваша милість”, “ваша сіятельство” і навіть “світлість”, а надзвичайно торкнутий Журден – на чайові.
ДІЯ ІІІ У новому костюмі Журден намірився прогулятися по вулицях Парижа, але дружина рішуче стала проти цього його наміру – і без того над Журденом сміється полгорода. Взагалі, на її думку, йому пора вже було одуматися й залишити свої придуркуваті примхи: до чого, запитується, Журденуфехтование, якщо він не має наміру нікого вбивати? Навіщо вчитися танцям, коли ноги й без того от-от відмовлять? Заперечуючи безглуздим доводам жінки, Журден спробував впечатлить її зі служницею плодами своєї вченості, але без особливого успіху: Ніколь преспокійно вимовляла звук “в”, навіть не підозрюючи, що при цьому вона витягає губи й зближає верхню щелепу з нижньої, а рапірою вона запросто нанесла Журдену трохи вколовши, які він не відбив, оскільки неосвічена служниця колола не за правилами.
У всіх глупостях, яким віддавався її чоловік, г-жа Журден винила знатних панів, з недавніх пор що почали водити з ним дружбу.
Для придворних франтів Журден був звичайною дійною коровою, він же, у свою чергу, перебував у впевненості, що дружба з ними дає йому значні – як їх там – пре-ро-га-тиви. Одним з таких великосвітських друзів Журдена був граф Дорант. Ледь увійшовши у вітальню, цей аристократ приділив кілька вишуканих компліментів новому костюму, а потім швидко згадав про тім, що нині ранком він говорив про Журдене в королівській опочивальні. Підготувавши таким манером грунт, граф нагадав, що він повинен своєму другові п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, так що тому прямій резон позичити йому ще дві тисячі двісті – для рівного рахунку.
На подяку за цей і наступні позики Дорант взяв на себе роль посередника в серцевих справах між Журденом і предметом його поклоніння – маркізою Дорименой, заради якої й затівався обід з поданням.
Г-Жа Журден, щоб не мішалася, у цей день була відправлена на обід до своєї сестри. Про задум чоловіка вона нічого не знала, сама ж була стурбована пристроєм долі своєї дочки: Люсиль начебто б відповідала взаємністю на ніжні почуття юнака по ім’ю Клеонт, що як зять досить підходив г-же Журден. На її прохання Ніколь, зацікавлена в одруженні молодої пані, тому що сама вона збиралася заміж за слугу Клеонта, Ковьеля, привела юнака Г-Жа Журден відразу відправила його до чоловіка просити руки дочки.
Однак першому й, по суті, єдиній вимозі Журдена до здобувача руки Люсиль Клеонт не відповідав – він не був дворянином, тоді як батько бажав зробити дочку в найгіршому разі маркізою, а те й герцогинею.
Одержавши рішучу відмову, Клеонт зажурився, але Ковьель думав, що ще не все загублено. Вірний слуга задумав зіграти з Журденом один жарт, благо в нього були друзі-актори, і відповідні костюми були під рукою. Тим часом доповіли про прибуття графа Доранта й маркізи Доримени.
Граф привів даму на обід аж ніяк не з желаниясделать приємне хазяїнові будинку: він сам давно доглядав за вдовою маркізою, але не мав можливості бачитися з нею ні в неї, ні в себе – це могло б скомпрометувати Доримену. До того ж всі божевільні витрати Журдена на подарунки й різноманітні розваги для неї він спритно приписував собі, чим зрештою скорив-таки жіноче серце.
Неабияк побавивши шляхетних гостей вигадливим, незграбним уклоном і такою ж привітальним мовленням, Журден запросив їх за розкішний стіл. ДІЯ ІV Маркіза не без задоволення поглинала вишукані страви під акомпанемент екзотичних компліментів чудакуватого буржуа, коли все благоліпність зненацька була порушена появою розгніваної г-жи Журден. Тепер вона зрозуміла, навіщо неї хотіли спровадити на обід до сестри – щоб муженек міг спокійно спускати грошика зі сторонніми жінками Журден з Дорантом прийнялися завіряти її, що обід на честь маркізи дає графа й він же за все платить, але завірення їх ні в якій мері не стримали запал ображеної дружини.
Після чоловіка г-жа Журден узялася за гостю, який повинне було б бути соромно вносити розлад у чесне сімейство. Збентежена й скривджена маркіза встала через стіл і покинула хазяїв; слідом за нею вийшов Дорант. Тільки знатні добродії пішли, як було повідомлено про нового відвідувача. Їм виявився переодягнений Ковьель, що представився іншому батька на Журдена.
Покійний панотець хазяїна будинку був, за його словами, не купцем, як те всі навкруги повторювали, а самим що ні на є теперішнім дворянином. Розрахунок Ковьеля виправдався: після такої заяви він міг розповідати всі що завгодно, не побоюючись, що Журден засумнівається в правдивості його мовлень. Ковьель повідав Журдену, що в Париж прибув його гарний приятель, син турецького султана, без розуму закоханий у нього, Журдена, дочка.
Син султана хоче просити руки Люсиль, а щоб тесть був гідний нової рідні, він вирішив присвятити його в мамамуши, по-нашому – у паладинів. Журден був у захваті. Сина турецького султана представляв переодягнений Клеонт.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)