Тихе життя в сільському маєтку, “стара добра Англія”. Реджинальд Уэллард щасливий – він одружений на прекрасній жінці, такий гарної, що сторонні люди, побачивши її, скрикують від захвату. Йому сорок років, їй – двадцять п’ять; він обожнює неї, і вона його, здається, теж (він у цьому не впевнений).
У молодості Реджинальд жив важко: не було грошей на навчання в Кембриджі, і він працював у школі, потім у банку, чотири роки провів на фронті, ішла перша світова Війна – “оргія гуркоту, жорстокості й бруду”.
Зустрів Сильвию й довго
Уэллард починає розводити бджіл, просто так, заради задоволення. Цілий рік його й Сильвию оточують квіти
И метелика – яких тільки метеликів немає в їхньому саду! А ще птаха: вільні птахи на деревах, голуби – чорні ченці, качки на ставку… Реджинальд воістину щасливий, він сміє навіть думати, що Сильвия теж
Роман називається “В’юнок”; присвята – “Сильвии, що прильнула до мого серця”.
Уэллард – наївна й непрактична людина, немов навмисно створений для того, щоб його обманювали, і звичайно ж, з новоявленим письменником містять грабіжницький договір: половина доходу від майбутніх перекладів книги, екранізацій і іншого повинна відійти видавцеві. Таке перше знайомство з літературним миром. Втім, Уэлларда це не засмучує, він – щасливий
Здавалося б, нічого не повинне відбутися: тиха людина, сидячи в себе в селі, написав роман, навіть непоганий, і книга добре розкуповується. Однак відбувається багато чого. Насамперед, Реджинальда осягає прикрість: Сильвию мало цікавить і сам роман, і зростаюча популярність чоловіка.
А він стає частиною літературного бомонду, не додаючи до того ніяких зусиль, – і це йому приємно, це тішить його самолюбство. Все-таки він – звичайний англієць, що належить до середнього класу, становому хребту країни, і він, звичайно ж, член респектабельного лондонського клубу
Там, у клубі, за обіднім столом, Реджинальд знайомиться зі знаменитим критиком Рагланом – “хто ж не знає Раглана?” – і не менш відомим лордом Ормсби, газетним магнатом. Не дуже давно в одній із приналежних Ормсби газет Раглан опублікував хвалебну статтю про “В’юнок”, оголосивши роман “книгою тижня”. Відкликання Раглана робить Реджинальда Уэлларда відомим.
Усі читають його книгу, знайомі не скупляться на компліменти, поштову скриньку ломиться від листів: прохання дати інтерв’ю, виступити в літературних зборах і так далі.
И Уэлларды розуміють, що настав час залишити їх улюблений Вестауэйз і на зиму перебратися в Лондон. Інший світ, інше життя: скромному сільському жителеві доводиться щодня надягати білу краватку. Лорд Ормсби запрошує Уэллардов пообідати – це їхній перший вихід у велике світло
Сильвия користується там величезним успіхом – ще б, така красуня, розумна, живаючи! – а Реджинальд знайомиться з Корал Белл, знаменитою ніколи акторкою, у яку він був закоханий двадцять п’ять років тому, ще школярем. Вона давно покинула сцену, тепер вона важлива дама, графиня, але він жваво пам’ятає її спів, і чудесний сміх, і незвичайної принадності особа…
Через кілька днів вони випадково зустрічаються на Пиккадилли й бовтають, як старі друзі – про всяку нісенітницю й про серйозні матерії. Виявляється, Корал не пустышка, як більшість естрадних дів, вона розумний і глибокий співрозмовник. Вони довго гуляють, заходять у кафі випити чаю, і Уэллард вертається додому пізно, почуваючи себе винуватим
Хоче було попросити прощення в Сильвии, але застає в її вітальні Ормсби. Реджинальду вже відома репутація лорда Ормсби – страшенний ловелас, відкрито містить коханок… Цього разу він воліє промовчати – такий вуж він людина, – він не просто любить Сильвию, а навіть почуває себе поруч із нею незначністю.
Усе, що б вона не робила, прекрасно. Він мовчить, а життєві обставини, схоже, несуть його усе далі від дружини, і сильний до того поштовх – п’єса
Справа в тому, що якийсь відомий драматург береться писати п’єсу по “В’юнку”, серйозний театр приймає цю п’єсу, і Реджинальд починає ходити на репетиції. Тим часом всі лондонські газети звеличують його роман, критики з нетерпінням чекають спектаклю, життя Уэлларда міняється усе сильніше, і сам він міняється. Одержує усе більше задоволення від бесід з дамами, розумними й тонкими особами – у театральному колі таких вистачає…
Нічого дивного в цьому ні, але колись-те за Реджинальдом такого не водилося. А отут ще в театрі з’являється Корал Белл, тому що відома акторка, із чиїм ім’ям зв’язували майбутній успіх спектаклю, пішла із трупи й довелося підшукувати іншу знаменитість. Ніхто й подумати не міг, що Корал погодиться повернутися на сцену, однак вона дає згоду й береться за роль
Може бути, через Реджинальда? Сильвия майже не бачить чоловіка; вона занурена у світське життя й часто буває в леді Ормсби; приймають неї, видимо, неспроста, тому що сам лорд, “старий сатир”, щосили осаджує чарівну пані Уэллард. Одного чудового дня він запрошує її на прем’єру в модний театр, і… відбувається щось дивне, чого, на жаль, не міг бачити Реджинальд.
Сильвия дивиться на Ормсби так, що він розуміє: його бачать наскрізь, він беззахисний, він виглядає “виродливим і необтесаним”. І, поставивши його на місце, Сильвия все-таки йде з ним у театр – адже їй, провінціалці, не доводило бувати на прем’єрах у Лондоні, їй цікаво до крайності. Як на зло, репетиція в Реджинальда затягається до пізнього вечора, потім він запрошує всіх повечеряти в ресторані, так що вертається додому вночі.
И с жахом виявляє, що Сильвии немає. “Боже мій!.. Напевно, вона пішла від мене!” Вони майже що сваряться. Всерйоз посваритися вони не можуть, і не тільки через англійську стриманість, а тому, що для них зовнішнє, лондонське життя на ділі – примара, туман, і, крім їхньої любові, нічого на світі не існує. І от настає день прем’єри “В’юнка”; спектакль, здається, має успіх, але це не занадто цікавить Реджинальда.
Він раптом розуміє, що зовсім не закохано в Корал Белл, а вона в нього й поготів. Розуміє, що смертельно утомився, притім не від репетицій, не від театру, а від Лондона. Весна наступила: настав час вертатися домийся
У Вестауэйзе їх виходять зустрічати до машини три кішки. Уже розцвіли нарциси, примули й дзвіночки. Мниме життя за, повернулося життя теперішня.
Реджинальд роздумує, чи не час завести дитину, і вирішує, що ще не час, – йому так чудово наодинці із Сильвией… А поки, якщо він повинен створити щось, він може написати нову п’єсу
У далекому лісі чується голос зозулі, Сильвия прекрасна, і Реджинальд щасливий, люблячи неї. Вони обоє щасливі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)