В одному чудесному селі жив коли давно-предавно чоловік, котрий мав жінку, внучку Марушку, собаку Жучку, кота Мурчика.
Коли наступила тепла весна, все навкруги зазеленіло, дід взяв лопату і пішов на грядки, скопав і посадив зернятко ріпки. Росла ріпка, росла, а дід за нею доглядав.
А коли прийшла золота осінь пішов дід ріпку рвати. Обійшов кругом неї, а вона така велика-превелика виросла, взяв дід за чуб ріпку тягне-тягне, а витягти не може. Пішов дід кликати бабу.
– Йди, поможи мені ріпку витягти!
Прийшла баба на город, взявся дід
– А йди, онучко, не сиди, ріпку вирвати поможи!
Прийшла Марушка на допомогу. Взявся дід за ріпку. Баба за діда, внучка за бабу, тягнуть-тягнуть, а витягти ріпку не можуть.
Пішла внучка кликати собачку Жучку.
– А йди, Жучко, та поможи нам витягти ріпку?
Прибігла собачка ріпку виривати. От взялися: дід за ріпку, баба за діда, внучка за бабу, Жучка за внучку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть.
Побігла Жучка кликати кота Мурчика.
– А йди, Мурчику, та допоможи нам витягти ріпку!
Прибіг кіт,
Тягнуть-тягнуть, та як попадають, і ріпка зверху. А мишка плиг під ріпку і заховалася. От таку велику ріпку виростив дід у себе на городі.
І я там була, ту ріпку бачила, а хто не вірить, хай перевірить.