Тема твору “Двоє чоловіків і одна дурна дівчина”

Шкільний твір По п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон” Спектакль кінчений, і виникає природне запитання: “А при чому отут Пігмаліон?” Бернард Шоу у своїй п’єсі використав давньогрецький міф про скульптора Пігмаліоне. Він створив статую Галатеї – дівчини до того прекрасної, що він закохався в неї й став просити Афродіту пожвавити своє створення. Богиня любові вдихнула життя в Галатею, і Пігмаліон женився на ній.

Але, знаючи зміст п’єси, легко зрозуміти, що тільки на сміх Шоу охрестив Хіггінса Пігмаліоном. Генрі Хіггінс не здатний

на серйозне почуття, він занадто егоїстичний і по-справжньому відданий тільки своїй науці. Однак сюжет давньогрецького міфу в п’єсі є. Професор фонетики вирішує поставити досвід: чи може дівчина із самих низів суспільства стати теперішньої леді в одязі, манерах і мовленні. Іншими словами, він береться за створення досконалості з “сирого матеріалу” – за працю Пігмаліона. І об’єктом його експерименту стає Еліза Дуліттл.

Уперше ми знайомимо з нею на вулиці під час грози. І, на відміну від стереотипній а англійській літературі красуні-квіткарки із блакитними очами, Шоу дає нам образ безглуздої, розпатланої

істоти в брудних лахміттях і промоклому солом’яному капелюсі, з характерним, грубим мовленням. Однак з того моменту, коли Хіггінс починає навчати її фонетиці, ми бачимо, що в ній ховаються гарні щиросердечні якості. Дівчина хоче вирватися із середовища, що неї оточує.

Однак – Хіггінс бачить в Елізи тільки об’єкт для свого експерименту, шматок граніту без емоцій, думок і почуттів. І із часом із граніту з’являються форми майбутньої Галатеї, однак із придбанням гарних манер і зовнішньої шляхетності в ній проявляються й внутрішня шляхетність, гордість і щиросердечна краса, що не мала виходу в нетрях: “У ту хвилину, коли ви назвали мене міс Дуліттл… це вперше розбудило в мені повага до себе. І потім були ще сотні дріб’язків…” І поки формується її зовнішній вигляд, перебудовується її душа. Нарешті, вона поважає себе як особистість: “Мені однаково, як ви із мною звертаєтеся… Але роздавити себе я не дозволю”.

І коли Еліза відкриває себе, виявляється, що вона тепер може любити, і, природно, Галатея полюбила свого творця. Виникає конфлікт між любов’ю Елізи до Хіггінсу, її бажанням, щоб Генрі, що зробив з її леді, і ставився. до неї, як до леді, і егоїзмом Хіггінса.

У результаті Хіггінс змушений визнати за Елізою “право на життя”, але свій характер міняти не може й не хоче: “Так ідете з дороги, зупинятися через вас я не буду”. Еліза знаходить самостійність, але викликати в Хіггінса любов до себе не може – у нього є “свій власний шлях”. Отут спектакль кінчається, і майбутнє Елізи Дуліттл мрячно.

Однак, очевидно, вона все-таки не вийде заміж за Генрі, а стане дружиною Фредди. Їй потрібно, щоб її чоловік бачив у ній те єдине, заради чого варто жити, Хіггінс же занадто незалежний, і в нього є його улюблена справа.

Однак Пігмаліон залишиться для Галатеї найдужчою прихильністю в житті, до нього вона випробувала таке сильне почуття, якого, швидше за все, більше ні до кого не випробує. “Ви, я й Пікерінг… ми тепер будемо не просто двоє чоловіків і одна дурна дівчина, а три дружніх старих холостяки”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тема твору “Двоє чоловіків і одна дурна дівчина”