“У 1925-1929 рр. написані мої книги “Кров землі”, “Майстер корабля”, “Чотири шаблі”. Вони несуть на собі важкий тягар дрібнобуржуазного світогляду, від якого я, безперечно, із труднощами, визволявся в наступних двох десятках років”, – напише Ю. Яновський у статті “Мої помилки” в “Літературну газету” 1948 р. Уявляєте, якою ціною далися ці слова Ю. Яновському, адже названі книги були одними з найкращих у його творчості. Чи варто було писати кров’ю серця, щоб потім відмовлятися від своїх рідних дітей.
А Ю. Яновський
“Роман “Чотири шаблі”, що вийшов у 1930 році, був зустрінутий тодішньою критикою як твір з національною романтикою, із замилуванням українською старовиною. Це була вірна оцінка, в цьому виявився вплив націоналістичного оточення, але це було не все. Тодішня критика не в змозі була помітити і сформулювати більш суттєві промахи роману, вони полягали в тому, що автор, показуючи громадянську війну в Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центру
Мені здається, що ці слова писала людина, до якої дотикалися розпеченим залізом. Юрій Іванович Яновський так не думав.
Він хотів увіковічити в слові визвольний рух рідного народу і втілив це прагнення і чотирьох образах – Шахаєві, Остюку, Галатові і Марченку. Ось ті, що тримали чотири шаблі Яновського. Їх автор називає в пісенному зачині “чотири паростки міцного дуба” (тобто сини великого народу). Різні вони, але об’єднані спільною метою, певною мірою романтизовані, навіть ідеалізовані.
Автор зумисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виразилась би їхня глибинна суть, відвага, геройство, сила.
Шахай видається бригаді “надлюдською силою”, важко поранений Остюк продовжує героїчно битися і керувати кіннотниками. “Це сиділи на скелі орли”, – так буде про них сказано на самому початку роману. Ми ще не бачимо їх у бою, а вже готові сприймати їх як героїв, яким симпатизує автор. Стиль перших чотирьох розділів характеризується захопленим, радісним сприйманням життя, боротьби народу за визволення.
Ця боротьба показана в дусі кращої романтичної традиції XІX століття, яскраво виявленої в “Чорній раді” П. Куліша, в “Гайдамаках” Т. Г. Шевченка.
А ось стиль останніх трьох розділів відрізняється від перших чотирьох. Справа в тому, що уже відгриміли бої і національне визволення зазнало поразки. У головних героїв причини для оптимізму зникли під тиском реального життя.
На мою думку, творчий шлях Ю. Яновського нагадує шлях М. Хвильового. Обидва вони після шаленого романтичному запалу раптом на скаку зупинилися і – розчарувалися. І це не могло не відбитися на розв’язці роману. Отже, Ю. Яновський чітко усвідомив, що здобув народ після переможних боїв під червоним прапором.
Ось за це розуміння автора і шельмували.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)