Повість Джека Лондона “Червона чума” написана на початку двадцятого сторіччя оповідає про події майбутнього. Діючі особи повести – старий, що був професор університету і його онуків – Эдвин, Хоу-Хоу, сусідський хлопчик Заяча Губа. Оповідання ведеться від імені автора й – старого, головного героя описуваних подій. Старий і хлопчик повільно рухаються до берега. Обоє одягнені досить дивно: все їхнє одіяння становлять козячі шкіри, взуття немає.
Зненацька з’являється ведмідь. Хлопчик натягає тятиву, але ведмідь не настроєний
Старий ремствує про те, що раніше в цій місцевості ніколи не було ні ведмедів, ні вовків, колись тут було багатомільйонне місто, що носить назва Сан-Франциско, а тепер від нього залишилися одні руїни. Цивілізація загинула. Це було шістдесят років тому. А тепер старий і хлопчик направляються до берега, де інший онук старого, Хоу-Хоу, готовить на багатті крабів і мідій
Нарешті їхній шлях завершений. Вони сідають до багаття. Старий жадібно їсть мідій і крабів, час від часу говорячи незрозумілі хлопчикам слова – такі як “майонез”, “ресторан” і інші.
Хлопці сміються над бурмотанням
Він сідає поудобней і починає оповідання. Колись на землі жило дуже багато народу. З кожним роком людей було усе більше, і вчені стали говорити про перенаселення. До початку двадцять першого століття населення землі становило вісім мільярдів
Тоді старий був молодим викладачем університету, розповідав студентам про філософію, у вільний час ходив у ресторани й качався на машині. Здавалося б, його життя було прекрасно. Ніщо не передвіщало лиха. Але один раз в одному з міст Америки виникла епідемія чуми
Їй дали назва “Червона”, тому що в захворілих різко червоніла особа, а через кілька годин вони гинули. Бактеріологи спробували вивести вакцину проти Червоної чуми, але марне: люди по колишньому гинули. Незабаром з’явилися перші захворювання Червоною чумою й Всан-Франциско.
Через кілька днів місто було неможливо довідатися: пожежі, розграбовані магазини, тіла загиблих від чуми. Серед студентів, яким викладав професор, занедужала одна дівчина. Вона впала прямо в аудиторії, у неї почалися судороги, але ніхто не міг їй допомогти.
Крім того, кожний хотів урятувати своє життя, тому через півгодини університет було порожнє. Коли професор повернувся додому, він виявив, що ні економки, ні покоївці в будинку немає – вони втекли, тільки-но вглядівши його видали, тому що чули, що в університеті був випадок страшного захворювання
Тим часом захворілих ставало усе більше. Вони, звичайно, не виживали, і їхні трупи розкладалися на асфальті. Професор подзвонив своєму братові й запропонував зібратися хімічного факультету, що оставшимся в живі в здании. У підсумку здорових людей зібралося чотири сотні
Вони поставили у дверей охорону, тому що в місті з’являлося усе більше розбійників – п’яних, хворих, – колишніх шоферів і лакеїв, які тепер раптом відчули волю й безкарність. Несподіване захворювання стало виникати серед тих, хто ховався в будинку. Захворілих безжалісно виганяли на вулицю, але потім стали замикати в окремі кімнати
Через кілька днів із чотирьох сотень людей залишилося біля сорока. Вирішено було піти з міста туди, куди епідемія ще не пробралася. Але по дорозі вони гинули один за іншим
Живий залишилася одна єдина людина – професор університету. Він уже вийшов за рису міста, а незабаром набрів на гай, де росло багато фруктів. Через кілька днів професор виявився у величезному занедбаному отеленні.
Безліч продуктів і напоїв дозволило йому прожити там у цілковитій самітності цілих три роки. Але один раз він вирішив, що можливо, крім нього на землі вижив ще хто-небудь, і відправився впуть.
Він повернувся в колишні місця, довго бродив, нарешті його пошуки увінчалися успіхом. людиною, Що Вижила, виявився Шофер – таке прізвисько йому дали пізніше, тому що він був колись шофером в одному з багатих будинків Сан-Франциско. Шофер був одружений, дружиною його була сама багата дівчина Сан-Франциско, дочка хазяїна того будинку, у якому працював Шофер
Колись, ще до трагедії, вона й не підозрювала про існування людей, подібних її чоловікові, але тепер усе змінилося. Шофер женився на ній силою, часто бив її й усіляко принижував. Дівчина люто ненавиділа його, але змінити нічого не могла
Професор жив якийсь час із цією сім’єю, у потім відправився на пошуки інших людей. І дійсно, він їх знайшов. Серед них була і його майбутня дружина. Згодом, що вижили люди, сталі засновниками декількох племен: плем’я Шоферів, Санта-Росов, Лос-Анжелистов і Кармелітів
Всі вони вже вмерли, і тільки старий, професор університету залишився живий до сьогоднішнього дня. Він з гіркотою споглядає навколишній його мир – вовки, дикі мустанги, ведмеді, люди в шкірах, руїни будинків. Нічого змінити не можна, але старий знає – людей народжується усе більше, і коли-небудь цивілізація почне своє відродження – щоб через п’ятсот тисяч років загинути знову…
Так завершується повість Джека Лондона “Червона чума”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)