Сказання про Старого Мореплавця поема, що займає центральне місце в спадщині Кольриджа. Подорожанина, що йде на весільний бенкет, раптово зупиняє старий, що приковує увага незвичайністю своєї зовнішності й гіпнотичним поглядом. Це – старий моряк, що зробив тяжкий злочин і змушений по велінню вищих сил викупати його оповіданням про свій учинок.
Під час далекого плавання він убив священного птаха альбатроса й тим самим викликав страшні покарання на себе й своїх товаришів. У мученнях гине екіпаж корабля, починає гнити море, по якому пливе
Тільки один старий моряк залишається в живих, але його переслідують бачення. Подорожанин вражений оповіданням старого моряка; він забуває про весільний бенкет і про всі життєві турботи. Оповідання старого моряка відкриває подорожанинові таємницю, що оточує людину в житті.
В “Сказанні про Старого Мореплавця” романтична критика урбаністичної цивілізації доведена до крайньої межі. Мир ділового міста здається мертвим, як цвинтар;
Діяльність його мешканців – примарним, тим Життям-В-Смерті, образ якої – один з найдужчих у поемі. Повно глибокого значення для
Це – злочин проти самого Життя. У філолофсько-поетичному контексті зрозуміла й кара, що осягає Мореплавця: свавільно порушивши велику гармонію буття, він платиться за це відчуженням від людей
Разом з тим стає зрозумілим і зміст того епізоду “Сказання”, де Мореплавець воскреє душею, замилувавшись вигадливою грою морських змій. Деяким художнім дисонансом є повчальні рядки фіналу добутку. Щоб передати трагедію самітності, Кольридж широко користується “суггестивними” прийомами: натяками, умовчаннями, випадними, але багатозначними символічними деталями. Кольридж першим з англійських романтиків увів в “високу” поезію вільний, “неправильний” тонічний розмір, що не залежить від рахунку складів і подчиняющийся лише ритму наголосів, число яких коливається в кожній рядку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)