РОЗДІЛ І КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
АРАБСЬКА НАРОДНА КАЗКА
СИНДБАД-МОРЕПЛАВЕЦЬ
Третя подорож
Синдбад став говорити:
– Серед бенкетів і розваг я швидко став забувати про колишні страшні пригоди. А розкішне, сите життя мені почало обридати. Я був молодий, дужий – хотілось якоїсь діяльності.
Скінчилося тим, що я знову поклався на долю, зібрав товаришів-торговців, накупив різного краму й сів на корабель у Бальсорі.
Довго ми плавали цілком щасливо, приставали до різних земель і вигідно торгували своїм крамом.
Та раз колись
– Доленько наша! – крикнув він. – Думали ми втекти від одного лиха, та зустріли ще більше. Знайте, що на цьому острові живуть дикуни, з ніг до голови покриті вовною. Хоч вони й невеликого росту, але їхня сила така, що змагатися з ними не може бути й думки.
Бережіться поранити або убити кого-небудь з них, бо тоді ми всі пропали.
На наше горе, слова капітана справдилися раніше, ніж ми сподівалися.
Ці страховища щось кричали, очевидно, говорили до нас, але ми не могли зрозуміти їхньої мови й стояли, тремтячи від жаху.
Коли вони стали обрубувати якірного ланцюга й знімати вітрила, ніхто з нас навіть не поворухнувся. Карлики ж, заволодівши кораблем, одвезли нас на другий острів і там висадили на берег, а самі попливли далі назад. З похиленими головами пішли ми по острову, зриваючи по дорозі траву, бо всі були дуже голодні.
Незабаром ми підійшли до величезного будинку з високою брамою з чорного дерева. Ми ввійшли на подвір’я, а відтіль – у якесь велике помешкання, де з одного боку валялися купи людських кісток, а з іншого – довгі палки для підсмажування м’яса. Ми ледве не збожеволіли від жаху: ноги в нас трусились, і ми, повні відчаю, попадали на підлогу.
Так пролежали досить довго, безсилі що-небудь зробити, дати собі яку-небудь раду.
Уже смеркало, як раптом розчинилися двері й у нашу кімнату ввійшов велетень, високий, як пальма, весь чорний, з єдиним оком на лобі, червоним і вогняним, як жар. Із рота в нього стирчали два довгих, гострих передніх зуби, нижня губа одвисла й торкалася грудей. Довгі слонові вуха теліпалися по плечах, а пазурі на величезних руках були загострені й зігнуті, як у яструба. Угледівши таке страховище, ми зовсім утратили розум, а воно сиділо перед нами й оглядало нас своїм голодним оком.
Потім велетень простяг руку, підняв мене за шкіру і став вертіти на всі боки, як м’ясник, що оглядає ягня. Але, очевидно, я здався йому занадто худим, і він кинув мене набік, а сам узявся оглядати так само інших.
Нарешті він спинився на капітані, як на самому ситому та гладкому з нас. Злапавши палкою його, як горобця, у свою руку, він проткнув його наскрізь і став пекти над огнем.
Коли страва була спечена, він повечеряв з великою охотою, потім розлігся на підлозі й незабаром заснув. Хропів він, як розлютований грім, і цілу ніч ми не могли стулити очей. Уранці велетень встав і, не звертаючи на нас ніякої уваги, кудись пішов з дому, а ми дали волю своєму відчаю. Здавалося, плачу та голосінню не буде краю.
Нарешті, виплакавши всі сльози, стали радитись, як би нам вийти з цього страшного становища, але ніхто не міг дати путньої поради. Про те, що можна було б спільними силами напасти на велетня й убити його, ніхто навіть не заїкнувся: перелякані, ми не могли навіть про це подумати.
Заспокоївшись трохи, ми розсипались по острову, щоб щось поїсти, а ввечері, не знайшовши ніякого притулку, мусили знову повернутися в оселю людоїда.
Незабаром прийшов і сам господар. Він вибрав ще одного з товаришів, повечеряв і знову ліг спати і спав до самого світанку. Уставши, він знову пішов і кинув нас без жодного догляду.
Але це мало нас тішило: ми добре знали, що нам нікуди тікати і що нас усіх до одного жде однакова доля. Горе наше було таке велике, що дехто пропонував кинутись у море, знаходячи, що ця смерть усе-таки приємніша від першої. Але проти цього повстав один із товаришів: він нагадав, що віра забороняє людині накладати на себе руки, і радив вигадати який-небудь інший засіб позбавитися зубів людоїда. Тут у мене майнула думка, якою я і поділився з товаришами:
– Друзі мої, – сказав я їм, – чи звернули ви увагу на ті великі дерева, що ростуть на березі? Давайте ми з них поробимо плоти, які залишимо поки на березі, а вночі спробуємо втекти від людоїда. У всякому випадку, коли не пощастить дочекатись якого-небудь корабля, краще загинути в морі, ніж у шлунку такого страховища.
Тут я докладно розповів про свій задум, який одноголосно був ухвалений. Після цього ми взялися за роботу. Поробивши такі плоти, щоб могли витримувати по три чоловіки, ми вернулися до людоїда і знову були свідками страшної смерті одного
Зі своїх товаришів. Але на цей раз ми жорстоко віддячили своєму катові. Тільки він захропів, я та ще десятеро, найсміливіших і найпрудкіших людей між нами, узяли по залізній палиці, розпекли їх на вогні й усі разом уткнули їх в око душогуба.
Можете собі уявити, як він заревів від болю. Людоїд став кидатися на всі боки, ловлячи нас розставленими руками, але ми сиділи спокійно в безпечних місцях. Облапавши всі кутки, він наткнувся на двері й вийшов, ревучи та стогнучи.
Нам нічого було баритися, і ми кинулися до своїх плотів. Позаяк крики людоїда стихли, то в нас з’явилася надія, що ворог наш умер від ран, але вдосвіта ми рантом угледіли трьох однооких велетнів. Двоє нових страховищ вели третього” сліпого, під руки. Ми швидше одіпхнули плоти од берега, але людоїди стали кидати на нас величезними шматками скель і незабаром розбили й потопили всіх нас, крім мене та двох моїх сусідів, що встигли відплисти досить далеко од берега.
Опинившись серед бурхливого моря, ми знову стали забавкою хвиль. Цілу добу ми боролися з ними, прощаючись із життям, але вітер несподівано пригнав нас до якогось острова, де ми знайшли багато поживних і смачних овочів.
Підкріпивши свої сили, ми лягли й заснули. Але ввечері, коли ще не зовсім смеркло, ми раптом почули якесь страшне сичання. Схопившись на ноги, угледіли величезну гадюку, що повзла прямо на нас.
Ми хотіли тікати, але гадюка кинулася вперед, схопила одного з моїх товаришів, ударила його кілька разів об землю й проковтнула. Ми скористалися цим і стали тікати.
Знову відчай огорнув душу.
– О Боже! – крикнув я. – Учора тільки ми ледве спаслися від людоїда і гнівних хвиль, а сьогодні зустрілися з новим лихом!
Блукаючи по острову, ми побачили одне височезне дерево. Ледве стало смеркати, як полізли на нього. Але це було даремно: гадюка вгледіла нас, обвилась круг дерева і, схопивши мого товариша, ударила його об землю і з’їла. Правда, після вечері вона кудись зникла, але я знав, що мене те ж саме чекає на день пізніше. Я подумав: “Чи не краще було б кинутися в море?..” Але вмирати не хотілось, і я став думати, як би вижити.
Помітивши, що на острові росте багато колючих рослин, я поробив з них в’язанки і високо обгородив ними дерево. Самого себе я теж обв’язав колючками. Як тільки смеркло, гадюка не стала баритись і тихо підлізла до мого дерева, але несподівано укололась і стрибнула назад. Кілька разів вона знову починала підкрадатись, як кішка, але нарешті впевнилась у даремності своєї праці, лягла, згорнулась і цілу ніч лежала на варті, а я сидів ні живий ні мертвий на дереві.
Хоча вдосвіта вона зникла, але я був такий змучений, що саме життя мені обридло, і я, як божевільний, кинувся до моря, щоб раз і назавжди припинити свої страждання. Але доля нарешті зглянулася. У ту хвилину, коли я вже збирався кинутись у воду, на обрії зачорнів корабель.
Він наближався до нашого острова й незабаром можна було помітити на ньому людей.
Я зірвав із себе шапку і став нею махати, щоб звернути на себе увагу. Мене помітили, з корабля спустили човна й забрали мене. Чи можете ви уявити, який я був щасливий у ту хвилину?
Коли я розповів про всі ті пригоди, які трапились зі мною, усі були глибоко вражені, і кожний поспішав висловити мені своє співчуття. Насамперед мене нагодували, а потім капітан подарував мені нове вбрання, бо моє було зовсім пошматоване.
– Друже мій! У мене є на кораблі кілька пакунків з крамом, що належали колись одному небіжчику-торговцю. Я хотів би їх продати тут, а гроші передати його нащадкам.
Чи не взявся б ти продати їх? Звичайно, за це я тобі подякую.
Я охоче згодився допомогти капітанові. А на палубі між тим таврували крам. Коли дійшла черга до тих пакунків, які доручено було мені попродати, спитали капітана, яке ім’я на них поставити.
– Пиши: “Синдбад-мореплавець”, – відповів капітан.
Я із здивуванням глянув на нього, і тільки тепер, придивившись до його обличчя, упізнав того самого капітана, який покинув мене на безлюдному острові, коли я легковажно заснув біля струмка. За цей час він дуже постарів, та й мене йому було важко пізнати, тим більше, що всі вже вважали мене за небіжчика.
– Капітане! – сказав я, – Ти говорив, що цей крам Синдбада?
– Так, – відповів він, – Синдбад родом із Багдада, і їхав він на моєму кораблі. Я й досі не можу простити собі за необачність. Одного разу він разом з іншими вийшов з корабля на острів, а коли всі повернулись, я не примітив, що немає Синдбада, і велів пливти далі.
Кинулися ми вже через деякий час, але вітер був настільки дужий, що ми ніяк не могли вернутися назад.
– І ви думаєте, що Синдбад давно вже загинув?
– Напевно.
– Ану, лишень, пригляньтесь до мене уважніше! – сказав я. – Чи не розмовляє з вами той самий Синдбад, якого ви вважаєте за небіжчика?! Я заснув на березі струмка, а коли прокинувся, корабель був уже далеко.
Капітан глянув на мене, упізнав і радісно закричав:
– Слава тобі, Боже, що ти знімаєш з моєї душі такий гріх! Який я радий, що бачу тебе живим і здоровим! Забери ж свій крам, а ось і гроші за продану його частину.
Я прийняв крам, але дещо подарував капітанові замість подяки. Решту я розпродав і купив сандалового дерева, гвоздики, кориці й інших коштовних речей. Вернувшись у Багдад, я продав їх за великі гроші і став ще багатшим.
Звичайно, і цього разу я не забув подякувати Богові й роздати милостиню вбогим.
(Переклад Олександра Олеся)
Робота з текстом
1.Розкажіть про ті події казки, які вам найбільше сподобалися.
2. У які моменти ви переживали за життя Синдбада, а коли раділи за нього?
3. Як виявляється в казці чарівність?
4. Поясніть, чому Синдбад вирушав у далекі подорожі, незважаючи на ті важкі випробування, що вішали на його долю.
5. Як діє Синдбад у скрутні моменти життя?
6. Розкажіть про ставлення героя до його супутників, дайте оцінку його діям.
7. Знайдіть у творі підтвердження людяності Синдбада. Прочитайте виразно ці уривки, прокоментуйте їх.
8. Доберіть прислів’я, якими можна охарактеризувати вчинки Синдбада.
Який епізод третьої подорожі Синдбада зображено на картині І. Білібіна (на с. 60)? Знайдіть відповідний фрагмент у тексті. За допомогою яких засобів (кольорів, контрастів, розташування предметів тощо) художник зумів передати напруження моменту?
Творче завдання
1. Усно опишіть Синдбада. Яким він постав у вашій уяві після прочитання казки?
2. Придумайте план мультфільму про третю подорож Синдбада. Назвіть епізоди, які будуть покладені в основу вашого аиімаційного проекту. Створіть афішу для свого мультфільму.
Арабські казки зі збірки “Тисяча і одна ніч” набули популярності завдяки французькому перекладу Антуана Галлана. Бони були видані на початку XVIII ст. В Україну східні казки прийшли з французьких і німецьких перекладів. Іван Франко користувався німецьким виданням арабських казок, які почав перекладати українською.
Казки арабського світу перекладали й інші українські майстри: Олександр Олесь, Агатангел Кримський, Ярема Полотнюк, Валерій Рибалкін, Євген Микитенко, Тимур Литовченко. Український композитор Сергій Борткевич створив чудову музику до балету “Тисяча і одна ніч”.
Література і мистецтво
За мотивами казки про Синдбада мореплавця знято багато художніх і мультиплікаційних фільмів. Перший мультфільм “Синдбад-мореплавець” зняли мисткнні Зінаїда і Валентина Брумберг у 1944 p. (СРСР). У цей час тривала Друга світова війна, і студія “Союзмультфільм”, на якій була зроблена стрічка, переїхала до міста Самарканда (Узбекистан), яке нагадувало про давні часи й східний світ збірки “Тисяча і одна ніч”.
Це надихнуло авторів на екранізацію пригод Синдбада.
Пізніше були створені інші фільми (американські, японські, індійські тощо):
“Сьома подорож Синдбада” (США, реж. Н. Джуран, 1958 p.);
“Синдбад: завіса туманів” (Індія-США, реж. Е. Рікс, 2000 p.);
“Синдбад: легенда семи морів” (США, реж. П. Гілмор, Т. Джонсон, 2003 p.).
– Порівняйте екранізації з прочитаним текстом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)