Роман французького письменника Еміля Золя “Кар’єра Ругонів” – роман на – пралістичний, із психологічним дослідженням таємних рухів душі його героїв. Однак символи у ньому використані письменником для поглиблення ситуацій, її ія підсилення і виокремлення як головного, так і деталей. Емоційна піднесень іь, романтика, патетика революції мають інші виміри, барви, символи, ніж тональність міщанського побуту, ницість буржуазного буття.
Кохання і Смерть – дві великі рушійні сили, немов злилися у тексті роману t нишуканий візерунок.
Чорне – ■мптя, місто, доля, смерть.
Чарівні чорні очі в М’єтти, червоні її вуста. Золя закоханий у свою героїню, він милується цією дужою сільською дівчинкою, яка не боїться ніякої роботи І має чесну і добру душу. Ось на М’єтті великий червоний плащ, у нього загортаї дівчину коханий Сільвер і сам вкривається його полою. Так само кохання обгортає їх, немов той плащ, поєднує чистим молодим почуттям.
1 ось уже не тільки червоний плащ на М’єтті. У натовпі повстанців, серед
В іншому епізоді солдати, ті, що прийшли розстрілювати повсталих, побачивши М’єтту, кажуть: “Дивіться, он дівчина у червоному.,. Яка ганьба! Вони поприводили із собою своїх повій…” Трохи пізніше, коли М’єтта стоятиме серед повсталих, у плащі і’з прапором у руках, вона здаватиметься великою кривавою раною, а потім впаде від смертельного пострілу. “Під лівою груддю він розгледів маленький рожевий отвір; тільки одна краплина крові витекла із рани…” – так опису” Золя останні хвилини життя своєї маленької героїні.
Остання картинка вражаї своєю патетикою і натуралізмом. Сільвера забирають від тіла дівчини, немов собача, а вона лежить, “незаймано прекрасна на червоному прапорі…” Так коханий і смерть переплітаються між собою – червоне і чорне.
Кладовище, могили, надгробки – містичні символи смерті, якими починається і закінчується роман Золя. На початку його закохані Сільвер і М’єтта зустрічаються на старому кладовищі. Тут, у спокої, де поховані усі небіжчики міста Плае – сан, народжується їхнє кохання, молоде і чисте, немов весняна яскрава трава. Осі.
М’єтта сідає на каміння, а воно виявляється надгробком померлої колись жінки Так до цих юних закоханих уперше приходить привид смерті. Холод і темрява, чорна міська безодня – саме тут зростають Сільвер і М’єтта – химерні, нікому ні’ потрібні квіти самозакоханого міста.
Хвіртка, зроблена у паркані Маккаром і Аделаїдою, є символом їхнього забороненого кохання. Після смерті Маккара Аделаїда закриває її на ключ і молодим Сільверу і М’єтті доводиться довго шукати його, щоб відчинити хвіртку. Відчинена через багато років хвіртка означає повернення почуттів, відродження коханий, відродження надій.
Та лише на короткий час вона буде відчиненою, а потім буде вже зачинена навіки: немає у цього кохання майбутнього. Іще нічого не трапилося із цими дітьми, проте читач вже розуміє: зачинена хвіртка – це вирок, і передчуття смерті героїв вже невідступно веде до фіналу роману.
Колодязь на межі двох володінь, до якого кожного ранку юні М’єгта та Сільвер квапляться, аби зустрітися одне з одним – символ їхнього чистого коханни, яке потрібне обом, немов жива колодязна вода. Ми бачимо, як у колодязі, немоп у дзеркалі, відображуються небо, листя плюща, який в’ється над муром, і обличчи хлопця і дівчини, зачарованих одне одним.
Іще один символ у романі – жовта вітальня Ругонів, у якій народжуються зра – да, пожадливість, ненависть. Перемога змовників із жовтої вітальні – це перемог” темних сил над світлими, зла над добром, контрреволюції над революцією. Жовти вітальня – символ буржуазного достатку, мета, до якої йде родина Ругонів.
Жовта вітальня – це все, про що вони мріють, матеріатьне відображення матеріальнії” статків. Після розстрілу повстанців на іншому боці майдану, у вікні світить вогник поминальної свічки – гам оплакують покійника – і вогонь цієї свічки ста символом – останнім відблиском великого вогнища революції, незламного народного духу. Тим самим Золя наголошує: народ можна винищити фізично, однак духовний вогник лишиться живим.
Уся ця символіка, яку гак охоче використав Золя у романі, притаманна швидше романтизму і навіть готичному роману, ніж натуралізму, однак виглядає тут дуже органічною, з огляду на романтизм самого революційного дійства, описаного Золя.
Червоні кольори кохання і революції, колодязь із чистою водою, хвіртка як нхід (абр вихід) у новий світ, свічка як символ революційного вогню – цілком належать до романтичних сторінок роману. Кладовище, страшне і темне, зі знище – ними могилами і надгробками, жовта вітальня, у якій сидять буржуа – живі мерці із пустими душами – втілення Смерті. Так Червоне і Чорне, Кохання і Смерть пюрять у романі Еміля Золя свій неповторний малюнок…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)