Леся Українка належить до тих літературних постатей, що не зразу знаходять читача і не зразу стають популярними. “Бути голосом, волаючим у пустині без відгуку, все-таки нікому не весело, хоч би він мав і так мало претензій на популярність, як я”,- писала авторка “Лісової пісні” своїй матері. Чому ж так стримано приймала публіка і критика її твори?
У житті і творчості вона шукала споріднених душ людей орлиного лету і сильного духу, тих, хто зустрічався з нею на її високих шляхах. Вона не вміла й органічно не могла пристосовуватись
Може, саме ті, прийнявши її повністю, не писали про неї. Хай це схоже на парадокс, але чомусь про Лесю Українку писали часто люди слабкі, подібні до іронічно висвітлених нею героїв, скажімо, до Мецената з “Оргії”.
Багато шанувальників її щонайбільше підіймались до того, що цитували знаменитий
Сила Лесі Українки не тільки в мужній боротьбі з собою у хвилини розпачу і знесилля. Сила її – у прокладанні нових шляхів сильного почуття і безкомпромісної думки у світі половинчатості, пристосовництва. Сила її – в непохитному протистоянні цій метушні всепоглинаючої стихії, що нівелювала людей і м’яла їм крила. (Є. Сверстюк)