Тема гармонійної сім’ї посідає у поезії Т. Г. Шевченка одне з основних місць. Поет не випадково надає їй такого важливого значення, бо у своєму баченні ідеального суспільства він ставить сім’ю (мікрородину) основою держави (макрородини), а держава, у свою чергу, має сприяти гармонійному улагодженню сім’ї. Саме про це мріяв Кобзар, проголошуючи: І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.
Але в суспільстві, у якому жив поет, усе чинилося навпаки: держава руйнувала сім’ю, перетворюючи
Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить Сонце перед вами, І навіки проклюнетесь Своїми синами! Та хіба може Кобзар змиритися з цим сумним пророцтвом? Щиро вболіваючи за долю України, за її майбутнє, він вказує на шлях, який приведе до щасливого розквіту рідної землі: Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну. Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі, В своїй хаті своя й правда.
І сила, і воля. Через роки, через усю творчість проніс Т. Г. Шевченко у своєму серці біль родинних трагедій, розповідаючи про них у своїх поезіях. І якщо у перших його творах ми бачимо гармонійну родину в образі хати із садком, то пізніше цеіі образ здобуває значення не лише символу родинного гнізда, а й духовного дому, що його людина будує, як “рай”, який, зрештою, залишається у вічності. Цей “рай” і є омріяна поетом “сім’я вольна, нова”, про яку він говорив у своєму “Заповіті”.
В цій сім’ї братам треба обійнятися, тоді й “мати усміхнеться, заплакана мати. Благословить дітей своїх”. Немає сумніву, що мова йде про матір усього нашого роду – Україну, що є берегинею кожної сім’ї.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)