* * * Пепсі, лиши мені тепле взуття і сухе волосся. Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї любові. Дивись, як тоншає листя, як легке підпільне багатоголосся ворушить до ранку сутінки свіжі і паперові.
Із наших вулиць зникають службовці, комахи, юродиві; мерзнуть яблука, діти, працюють вантажники. Тепер ось почнуться завії – нові сторінки у загальному спротиві, почнеться різдв’яний драп, опалення, щедрі затяжки. Лиши мені в’язані ковдри з довгою ниткою холоду, з давленими цитринами, з танковими формуваннями.
Мої коридори вільні, але я втрачаю нагоду, так і не змігши відмовитись від награного хвилювання. Тому, якщо вона схоче позбутись нашої з нею праці, якщо вона стане мотати жовані плівки, місити цей суглинок, дай, Боже, ніжності до її навчених пальців, дай, Боже, співу до її слухавок. Саме з’явиться привід не виходити з дому, розписувати авторучки, плекати шлункову судому. Пливе косяк широкою річкою. В’ється дим сирою вуздечкою.
З лівого боку сходить місяць над моєю аптечкою 1998.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)