Жадан Сергій Вікторович Самогубці

№1 (той що порізався)

Скрипаль-іронія Смичком леза Торкнеться струн твого сухожилля Хай простір наповниться Червоним розквітом Мелодії твого єства

І полісмен занесе до протоколу:

Сталевий шлагбаум Перекрив шлях для руху трамваїв Рейками твоїх судин

Гільйотина спрацювала І голова твоєї руки Важко впавши покотилась Холодною бруківкою

Тіло ж руки Мов зрубаний півень Продовжувало битись в конвульсіях Але тебе То вже стосувалось Щонайменше №2 (той що повісився)

Ось дивись – Ти виснеш якимось Тропічним фруктом Що вже

устиг Ледь підгнити

Або ж Електричною лампочкою В нутрощах якої Поміж затихаючих Молекул б’ється Маленька муха Переляку

Чи інакше Звиваєшся черв’яком На гачку Власної смерті Вилискуєш сережкою В її вусі

Гидко дивитись Як осунулась Десятиповерхова Будівля твого тіла

Лише нігті На руках і ногах Продовжують повільно Рости

І врешті якийсь селекціонер Розламавши тебе мов яблуко Навпіл Побачить твої легені – Вагітні останнім повітрям №3 (той що розбився)

Дах бачиться згори Фотонегативом чорного квадрата Малевича Надворі ніч то й не дивно Що дахами снують сновиди В пошуках п’ятого виміру

Прусаки як і люди Хворобливо переносять висотні умови Тож на даху їх зовсім немає Дрібний щебінь нагадує часи Коли навколо буяв океан Він відступив а натомість З-під води оголився білий острів даху І вже черговий сновида Відчуваючи в порожнечі колишню міць води Стрибає вниз №4 (той що втопився)

І коли ти поглянув назад Твої сліди ще трималися на хвилях Мов померлі риби

Дорога була занадто довгою Повільно Мов ніж у масло Ти почав опускатися Під воду

І паралельно тобі Йшли на дно Свинцеві злитки Твоїх слідів

Лише розчепірившись На тонкій плівці води Тримався поверхні Набряклий Вишневий хрест Що чимось Нагадував щоглу Затопленого корабля

1993.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Жадан Сергій Вікторович Самогубці