(I пол. VI ст. до н. е.)
САФО (I пол. VI ст. до н. е.) – давньогрецька поетеса.
Народилася близько 612 р. до н. є. на острові Лесбос. Жила в Мітілені. Дата смерті Сафо невідома, але з одного фрагменту можна припустити, що вона дожила до глибокої старості. Втім, існує також легенда про самогубство Сафо: вона нібито кинулася з Левкадської скелі в море через кохання до красеня Фаона.
Проте ця версія, мабуть, виникла радше як реакція на мотиви поезії Сафо, сповненої стражданням нерозділеної пристрасті. Сафо походила із славного аристократичного роду,
Повернувшись у Мітілену, Сафо організувала школу для дівчат. Це була своєрідна дівоча спільнота, де юнки навчалися наук, музики та поезії. Сафо вельми приязно ставилася до своїх вихованок, її поезія сповнена світом дівочих почуттів:
Одним із найвідоміших віршів Сафо став “Гімн Афродіті”. У ньому Сафо благає “вірну помічницю” Афродіту про розраду і допомогу у коханні:
Барвношатна владарко, Афродіто,
Дочко Зевса, підступів тайних повна,
Я молю тебе, не смути мені ти
Серця, богине,
Але знов прилинь, як колись бувало:
Здалеку мої ти благання чула,
Батьківський чертог кидала й до мене
На колісниці Золотій летіла ти…
(Тут і далі пер. Г. Кочура)
Сафо зображує кохання як страшну стихійну силу, яка захоплює душу людини. Вона яскраво передає стан закоханості через фізіологічні подробиці відчуттів:
Тільки образ твій я побачу – слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Поезія Сафо відзначається також живописними замальовками природи, майстерно використаними традиційними мотивами фольклорних і ритуальних дівочих пісень, різноманітністю поетичних ритмів. Значного поширення не лише у давньогрецькій, а й у римській поезії набула т. зв. “сафічна строфа”. Перші три рядки строфи складаються з одного дактиля посередині та двох трохеїв на початку і наприкінці; а четвертий рядок – з одного дактиля й одного трохея.
Поезію Сафо шанували у всі часи. “Десятою музою” називав Сафо знаменитий античний філософ Платон. Сафо прославляли у піснях, її зображення карбували на монетах і вирізьблювали з мармуру. На фресці з Помпей зберігся легендарний портрет видатної поетеси – на ньому зображена граціозна жінка з великими, чорними, як маслини, очима, з чорнявими кучерями, що спадають на чоло.
З ім’ям Сафо пов’язане становлення європейської любовної лірики.
Українською мовою вірші Сафо переклали І. Франко, Г. Кочур і А. Содомора.
M. Нікола