И. Е. Рєпіна, дивного російського живописця, завжди цікавила життя простого народу: його лиха й проблеми, надії й радості. Задавшись метою відбити не тільки горе й страждання, бідність і сумовиту дійсність життя мужиків, але й непохитність, духовну красу свого народу, И. Е. Рєпін створює безсмертну картину “Бурлаки на Волзі”. Важко ступаючи по мокрому піску, по березі повноводної Волги бреде ватага бурлак.
Вони запряжені, начебто тяглові тварини, їхні тіла напружені, тому що ця нелюдська робота вимагає таких же нелюдських зусиль. Одинадцять
Видно, що для цих людей уже не існує в житті радості, на їхніх особах вираження покірності, у безжиттєвих погаслих очах ні думок, ні почуттів, у них – тільки прагнення дотягти свою лямку, не впасти по дорозі. Тупа, монотонна, не по-людському важка робота зломила й величезних, жилавих, могутніх богатирів, що крокують спереду, і всі що побачили, багато чого що пережили, але довідалися
Лише хлопчик, що йде босоніж у яскравій рожевій сорочці, єдиний із всіх високо, що підняв голову, і сердитий погляд, що кидає, з-під нахмурених від палючого сонця брів, відразу вибивається із всієї цієї сірої, покірної, безмовної низки. У його фігурі – внутрішня сила й молодість, протест і прагнення звільнитися. Саме в цьому образі художник відбив всі кращі якості простого народу, які допомогли загнаним у непосильну кабалу людям побудувати нове життя, де вони стали хазяями й довідалися, що таке радість і щастя, де вони змогли втілити свої самі затаєні мрії й надії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)