Народне свідомість ділить всіх героїв лише з позитивних і негативних – хибних. Ніякої середини немає. Негативний герой карається, позитивний нагороджується. Втім, трапляються випадки, коли реакція героя спочатку негативна, і потім позитивна, т. е.
Коли герой показує свої позитивні властивості не відразу. Такі випадки вже начебто порушують закони казковою поетики, але ці навряд чи так.
Вони надають образам героїв життєву правдивість. Наведемо приклад. Селянський син зголосився виконати доручення бездітного короля: “Хто міг полікувати,
“, але сам він не знає, як це зробити. “Трапляється йому назустріч бабуся: “Скажи мені, селянський син, що замислився?”. Він їй відповідає: “Мовчи, стара хрычовка, не досаждай мені!” Ось воно вперед забігла у відповідь: “Скажи мені думу свою міцну; я людина старий, все знаю” Він подумав: “Тож за що її избранил?
Можливо, як і знає””. Він розповідає їй про своє біді, а вона дає їй рада: треба впіймати златокрылую рибу і дати її королеві поїсти (тип 519, Аф. 136;.
Те, що селянський син в гарячність відповідає грубо, ще отже, що він негативний герой.
Він шкодує
Ці зовнішні порушення є, проте, безсумнівну художнє завоювання. Вони порушують схематизм, надають характеру героя життєву правдивість. Характер героя з’ясується повністю після закінчення казки, але деяких типових рисах цього треба зупинитися вже нині.
У чарівну казку герой – чи царевич, чи селянин.
На розвиток дії це впливає. Зовнішність героя будь-коли описується, але слухач сподівається його прекрасним.
Це ідеалізований герой. Його основну рису – безкорисливість. Він діє собі, над свою користь і ні від своє ім’я.
Він когось звільняє, виручає. Навіть у випадках, що він шукає собі наречену, він знаходить дівчину у скруті, зачаровану, полонену, при владі змія.
Він її звільняє, виручає, він царівну собі заслуговує. Ці якості ніде прямо не висловлюються словами. Вони випливають із дій.
У Пушкіна в “Казці про царя Салтана” ми бачимо: Ти, царевич, мій рятівник, Мій могутній рятівник. Це означає царівна-лебідь царевичеві, убившему шулік, а справі колдуна-чародея, при владі якого була.
Ситуація і мотив – порятунок дівчата віком від влади чудовиська – цілком фольклорны, але слова ці у фольклорі було неможливо бути сказані. Народна казка доброчесна, стримана, скупа на свої слова і похвали, і герой робить свої подвиги просто, без слів, чимось належне, і не потребує уважного й не одержує ніяких похвал. Коли є три брата, то герой – завжди молодший.
Він дурень, усіма зневажуваний, сидить на печі, в попелі, брудний.
Він іменується Іван Запечник, Іван Попелов. Героїня іноді (переважно у казках Західної Європи) іменується Попелюшка (від “зола”), Замазура. Але непривабливий зовнішній вигляд – контрастирующая оболонка надзвичайної внутрішньої краси – душевної сили, шляхетності.
Це можна знайти під час випробування героя, це можна знайти й у подальших його вчинках. Старші брати, розумники, будь-коли витримують випробувань, вони зазнають поразки, що з їхньої внутрішньої, моральної неспроможності: вони вважають лише себе, про нагороду. Це саме можна сказати до рідних дочкам бабусі, які протиставляють себе падчерки.
Вони вирушають на ліс з її гарячих слідах, сподіваючись отримати таку ж нагороду, що вона, але з витримують випробування і тоді замість нагороди заслуговують жорстоке і справедлдвое покарання.
Які ж випробовується герой? Найлегше цього встановити на “жіночих” казках. У казці “Довбня-яга” (тип 480=АА 480*В, *З, Аф.
102) відьма велить дівчині спрясть “пряжі з короб, грубку перетопити, всього припасти”.
Це випробування господарських здібностей, таких поважних у побуті селян. Але річ усе-таки в цьому. Робота нею непосильна.
Вона плаче. І ось є мишки, вона годує їх, мишки їй допомагають. У варіанті цієї казки говориться: дівчина, раніше, ніж піти до язі, заходить зі своєю тітці, й її вчить: “Там тебе, племянушка, буде берізко правді в очі шмагати – ти її стрічкою перев’яжи; там тобі ворота будуть скрипіти і ляскати – ти підлий їм під п’яточки маслечка; там тебе собаки шматуватимуть – ти їм хлібця кинь; там тобі кіт буде очі дерти – ти йому шинки дай.
Дівчина усе це виконує і їх отримує собі помічників, які допомагають їй витримати випробування. Тут є порадник. Але, наприклад, в казці “Морозка” ніяких порадників немає.
Морозка хоче заморозити дівчину, а ця комісія їй відповідає ла-гідно і терпляче (“Тепло, Морозушко! Тепло, батюшкою), і її відпускає і нагороджує. Цілком по-іншому реагують її зведені сестри: вони нехорошими словами посваряться між собою (“заспанна пика”, “погане рило”), але в питання Морозка відповідають: “Спробуй ти під три чорти!
Хіба сліпий, бач, ми руками і ноги отмерзли”. “Іди геть під три чорти у вир, сгинь, окаянний!
“. У казці “Довбня-яга” рідна дочка б’є мишей качалкою. Подібно вона діє та інших варіантах цієї казки.
Які ж якості виявляє героїня?
Хазяйновитість, працьовитість, витриманість, витривалість, терпіння, скромність, покірливість, готовність прислужитися і допомогти. Рідним дочкам мачухи притаманні протилежні властивості – недбалість, ліньки, грубість і нестриманість, нетерпіння, зарозумілість, себелюбство, егоїзм. Усе це, мабуть, пізніші привнесення.
Казкові герої – не психологічно розроблені характери, це типи, які відбуваються крізь ці сюжети. В усіх життєвих казках циклу казок про мачухи і падчерки тип позитивний і той ж. Він відбиває старовинні ідеали російського селянина. Ці ідеали відрізняються красою, досконалістю і переконливістю по сьогодні.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)