Вірш “Я убитий під Ржевом” – один із тих, у яких Твардовський робить спробу осмислити і подвиг звичайного солдата, і обов’язок, і почуття провини перед загиблими. Вірш приголомшує одразу отим “я”. “Я убитий під Ржевом”. Це настільки щиро й точно, що читач ніби й не помічає метафоричності.
Поет, асоціюючи себе з бійцем тієї війни, де ще недавно був і сам, здатен настільки глибоко зрозуміти відчуття солдата, що не міг сказати про це в третій особі. Оце “я” – уособлення і солідарності, і розуміння трагедії, і спроби
Під цим містом точилися тоді запеклі бої, бо люди розуміли, що саме вони захищають. Сама їхня земля з її давньою історією стояла перед очима, сподіваючись на захист. І тому так природно звучать слова бійця, що загинув, захищаючи її:
Я – ще корни слепые
Ищут корма во тьме.
Я – где с облачком пыли
Ходит рожь на холме.
Він став
Не випадково спершу мав назву “Заповіт бійця”. Саме заповітом звучать слова любові до життя, до своєї землі, до людей:
А своя ли, чужая,
Вся в цветах иль в снегу!
Я вам жить завещаю,
– Что я больше могу?
Твардовський порушує питання про відповідальність кожного, хто вижив у і ці страшній війні, перед загиблими, перед їхньою пам’яттю і висловлює думку, що їхня загибель не марна. Так індивідуальне стає спільним, а подвиг і втрата, смерть і безсмертя поєднуються.