Роздум над твором Метерлінка “Синій птах”

Сьогодні ми з вами припадемо до джерела бельгійської прози, що називається “Синій птах”, бо воно напоїть нас добром і силою, вірою в людину, допоможе зрозуміти просту істину – щастя людини в її руках. На минулому занятті ми ознайомилися з життям і творчістю видатного бельгійського письменника Моріса Метерлінка. Ви знаєте, що Метерлінк – це письменник, творчість якого увібрала в себе всі типові риси символізму. Його концепція дійсності цілком містична: за світом явищ, які ми сприймаємо, ховається інший, істинний світ, щось невідоме,

незрозуміле, невидиме. В художньоестетичному плані творчий шлях Метерлінка пролягає від “драми-мовчання” до “театру надій”, найвищим проявом якого стає його філософська п’єсафеєрія “Синій птах”, написана у 1908 році.

У цьому творі втілено нові погляди драматурга на життя взагалі і на творчість зокрема, автор порушує моральні проблеми.

“Синій птах” – це філософська п’єса-казка про сенс життя і всемогутність людини. П’єса зачаровує своєю безпосередністю. В ній багато казкових мотивів: речі і тварини наділені надзвичайними властивостями і здатностями, виступають помічниками

або ворогами людини. Герої п’єси подорожують казковими країнами. Отже, сьогодні у нас незвичайне заняття.

Ми разом з Тільтілем і Мітіль помандруємо Країною Спогадів, Царством Майбутнього, Палацом Ночі, Лісами і Садами Блаженств – це подорож усього людства по країні, ім’я якій життя. На цьому шляху героїв чекатимуть підступні Гладкі Блаженства, що задурманюють голову і створюють ілюзію щастя, зокрема Блаженство Нічого Не Знати, Блаженство Нічого Не Робити, Блаженство Бути Багатим, але ми зустрінемось із справжніми людськими втіхами, серед них природні блаженства – Блаженство Дихати, Блаженство Весни, Блаженство Блакитного Неба, Блаженство Бігати По Росі Босоніж, і великі людські Радості – Радість Бути Справедливим, Радість Завершеної Праці, Велика Радість Любити, Радість Розуміти Прекрасне і найбільша з радостей – Радість Материнської Любові.

Дія. Тільтіль і Мітіль сплять. Мати поправляє постіль, тихенько виходить з кімнати, загасивши перед цим лампу.

Раптом лампа сама засвічується, діти прокидаються. Тільтіль і Мітіль ведуть між собою бесіду. Тільтіль розповідає, що приходила Фея і питала про Синього птаха.

Діти вирушають у подорож за Синім птахом.

Великий палац феї Берилюни. Тільтіль і Мітіль разом з душами речей, переодягнувшись для подорожі, виходять у розкішних костюмах. Першими – Кішка, Цукор, Вогонь, потім – Пес, Вода, Хліб. Вони розповідають про себе і свої дії в палаці Феї. Ми прямуємо далі з Тільтілем і Мітіль шукати Синього птаха і потрапляємо у Країну Спогадів.

Тут Тільтіль і Мітіль зустрічаються зі своїми померлими бабусею і дідусем, братиками і сестричками. Тут діти усвідомлюють важливість духовної пам’яті, без якої людина не може вважати себе людиною.

Наступна наша зупинка у Палаці Ночі. Але швидше за нас туди прийде Кішка. Вона намовить Ніч не віддавати Синього птаха, “який може жити при світлі дня, ховається поміж синіми птахами снів, що годуються промінням місяця і вмирають, як тільки побачать сонце”. Кішка пропонує налякати Тільтіля, Мітіль і всіх, хто з ними відвернути їхню увагу. Світла не буде з нами, бо йому заборонено переступати поріг Палацу Ночі.

Вогонь теж не зміг прийти, бо він родич Світла. З нами тільки Хліб, Цукор і Пес. Тільтіль просить Ніч віддати йому ключі від дверей, де сховані таємниці.

Ніч не хоче давати ключів, але Тільтіль нагадує їй, що вона не має права відмовляти Людині. Ніч змушена погадттясяТТЇльтіль отрТїмує”к7Гючїиїо”черзГ одчиняє двері, за якими сховані Привиди, Хвороби, Жахи, Війни, Таємниці, Доля. Цариця Ніч зазначає, що найстрашніше, що загрожує людству, – це Війни.

У цих словах звучить застереження від насильства й жорстокості.

Невдала спроба знайти Синього Птаха в Палаці Ночі не зупиняє Тільтіля і Миітіль у пошуках. Вони твердо переконані, що Синій Птах допоможе дочці Феї, і тому продовжують свою подорож. А ми? Ну, що ж, нам буде теж цікаво побувати з ними у чарівному Лісі і послухати, про що говорять і думають Дуб, Бук, В’яз, Тополя, Ялина, Кипарис, Липа, Каштан. І знову першою у лісі з’являється Кішка, щоб підмовити дерева не віддавати Тільтілеві Синього Птаха. (Кішка, Тільтіль, дерева передають зміст 5 малюнка.)

Викладач. Стомилися діти, звірі, дерева і ми. Але ми мусимо всі разом знайти Синього Птаха.

Світло повідомило, що дізналося від Феї Берилюни, що Синього Птаха ховає у домовині один мрець з кладовища. Світло не має права відвідувати мерців, тому воно просить дітей опівночі “переглянути домовини”.

Довгій подорожі за Синім Птахом все ж приходить кінець. Усі повертаємося знову до Дровальової хати. Не хочеться відпускати Світло, хоч і не знайшли Синього Птаха, але дуже радіють Тільтіль і Мітіль, бо бачать своїх дорогих тата і маму, всі речі, котрі подорожували з ним цілий рік.

Денне світло прокидається, крізь щілини вікон освітлює кімнату. Тільтіль і Мітіль міцно сплять. їхня мати заходить у кімнату і будить дітей. Стук в двері. До хати заходить сусідка.

Вона розповідає, що її онучка хворіє, і допомогти їй може тільки Синій Птах. Мати і батько вмовляють Тільтіля віддати горлицю дівчинці.

Бабуся приводить дівчинку, яка вже може ходити. Вона дуже рада і хоче подякувати Тільтілю, але раптом горлиця, яка стала синьою випурхнула з рук дівчинки.

Ми з вами подорожували сторінками прекрасної п’єсифеєрії “Синій птах”, прагнули пізнати найпотаємніше. Оптимістично звучить віра в людину, в Майбутнє, в успіхи науки, в перемогу над жахливим, війнами, хворобами. Прихід майбутніх винахідників, учених, філософів, які зуміють прислужитися людству, залежить від Часу. Цей старий суворо стежить, щоб люди зуміли пізнати нове тоді, коли настане пора. Метерлінк глибоко переконаний, що людина має високе призначення в житті: вона мусить залишити піспя себе слід на землі.

Про це свідчить відповідь автора на запитання, що будуть робити діти, котрі сплять:” Вони самі цього наразі не знають, та вони неодмінно мають з чимось прийти на Землю – з порожніми руками туди не пускають”.