РОМАНОВА ОДАРКА (16.03.1853, с. Сальне Ніжинського повіту на Чернігівщині – 14.02.1922, с. Китаєво на Київщині) – письменниця, автор ліричних віршів, оповідань, публіцистичних статей, творів для дітей.
Писати вірші почала 1887 р., друкувалася в альманахах (“Акорди”, “Багаття”, “Українська муза” та ін.), періодичних виданнях (“Літературно-науковий вістник”, “Рідний край”, “Сяйво”, “Молода Україна”). 1896 р. в Києві вийшла перша збірка поезій “Пісні, думки, легенди”, а на початку XX ст. кілька маленьких книжок з
Багато з творчого доробку письменниці зникло без сліду, проте у відділі рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського збереглися деякі документи, серед них зошит з віршами, автограф пісні М. Лисенка на слова О. Романової, спогади доньки письменниці Марії Федорівни. З них ми дізнаємося, що доля не була прихильною до письменниці.
Та навіть у найтяжчі хвилини в н віршах всеперемагаюче бриніли струни надії. Альтруїзм проймає всю творчість письменниці – від творів
Найбільший вплив на формування індивідуального стилю письменниці мало захоплення народною поезією. Деякі із записаних нею казок, загадок, народних ігор друкувалися в “Молодій Україні”. Навіть писати почала О. Романова “під враженням різних переказів бабів” (за свідченням доньки письменниці). На сюжети народних легенд вона написала твори у віршованій формі “Як у нас на селі появились знахарі”, “Перепет і Перепетиха”, “Легенда про Чорногуза”, використала казкові образи у віршах “Весілля Мороза” і “Сватання Мороза”, сама створила казки для дітей за фольклорними взірцями “Черствий пиріжок”, “Про те, як Петро Петрович Золоте пір’ячко з Квочкою Кукуріківною та Котиком-Буркотиком на село мандрували”. Вся її лірика своєю мелодійністю, щирістю почуттів, красою мови завдячує народній пісні.
Не випадково вірші О. Романової “Де ти?” та “Пісня кохання” М. Лисенко поклав на музику, а романс “Нічка лукавая” і тепер приваблює своєю чарівністю й виконується як народна пісня.
О. Романова – одна з небагатьох, хто культивував інонаціональну тематику (“Лінг-Лунг”). До художньої системи письменниці органічно ввійшли, не позбавляючи її індивідуальної специфіки, співвідносні їй світові образи. Зрозумілі, близькі внутрішньому світові письменниці філософсько-космогонічні уявлення Ф. Тютчева (“Крига”), чарівність пейзажно-психологічної лірики А. Фета і його ритміко – інтонаційні відкриття (“Мов струни арфи”); не поминула її поезію всепроникаюча іронія Г. Гейне в зображенні вічних суперечностей людських почуттів (“Згода”), приваблювало її Шевченкове уміння створювати образні картини найпростішими мовними засобами (“Прилетіла літня нічка”).
О. Таланчук
(1 votes, average: 5.00 out of 5)