Роман належить до бретонського циклу. А деякі романи цього циклу грунтувалися на кельтських сказаннях. Паралелі роману в ираландских сагах – “Вигнання синів Уснехта”, “Переслідування Диармайнда й Грайне”.
Кельтське сказання про Тристане й Ізольду було відомо у великому кол-ві обробок французькою мовою, але багато хто з них зовсім загинули, а від інших збереглися лише невеликі уривки. Шляхом звірення всіх повністю й частково відомих нам французьких редакцій роману, а також їхніх перекладів на ін. мови, виявилося можливим
Що успішно й провернув фр. учений Бедье (він жив у к. XIX-н. XX. Ванникова просила не називати його трувером або трубадуром.) Найбільш відомі версії – віршовані версії французів Беруля й Тома, великий роман Готфрида Страсбургского н. XIII (німця, самі розумієте).
У лицарських романах композиція звичайно лінійна – події випливають одне за іншим. Тут ланцюг ламається + симетрія епізодів. Кожному епізоду на початку роману відповідає дзеркальне відбиття в більше похмурих тонах: Історія
Любов представлена тут як хвороба, що руйнує сила, над якою сила людини не владне (це древнє міфологічне подання). Це суперечить куртуазному розумінню любові. Смерть над нею теж, до речі, теж не владна: з могил виростають два дерева й сплітаються галузями. Конфлікт між боргом і почуттям (прямо трагедія классицистов! Правда, у підручнику це названо не догом, а суспільною мораллю.
Судите самі, що вам ближче.): Т. не повинен любити Ізольду, тому що вона дружина його дядька, що його виховував і любить як рідного сина, і довіряє у всьому (у тому числі й у добування Ізольди). А Ізольда теж не повинна любити Т., тому що замужем. Відношення автора до цього конфлікту двоїсте: з однієї сторони він визнає правоту моралі (або боргу), змушуючи Т. мучиться свідомістю провини, з ін. – співчуває їй, зображуючи в позитивних тонах усе, що сприяє цій любові
(1 votes, average: 5.00 out of 5)