У 70-ті роки XІX століття І. Нечуй-Левицький, як зазначав Іван Франко, “осягнув вершок своєї літературної творчості, написавши “Миколу Джерю…” Повість відзначається стрункістю композиції. Твір будується на принципі контрасту, протиставлення. Його письменник дотримується, коли розкриває характери персонажів, змальовує природу. Бунтарство Миколи, відвертий протест – усе це виступає контрастом до напівфеодального ладу, до патріархального побуту, в якому століттями жило селянство. За принципом протиставлення письменник змальовує
Навіть у середовищі селян він знаходить протилежних за своїми поглядами представників: покірного, набожного Петра Джерю і нескореного, волелюбного Миколу. Контрастно змальовано і жінок – Нимидору і Мокрину. Нечуй-Левицький, як і багато інших українських письменників, не міг миритися з тим, що на благодатній землі, багатій на природні дари, люди животіли у страшенних злиднях.
Засіб контрасту допомагає письменнику відтворити кричущу невідповідність між багатющою землею і кріпацтвом селян-хліборобів.
У повісті “Микола Джеря” Нечуй-Левицький
Він починає замислюватися над своїм становищем, напружено шукає причини нерівності людей.
Поступово Микола знаходить відповіді на свої питання, роздуми переростають удію. Він починає чинити опір панській сваволі, прилюдно висловлює обурення діями пана, відмовляється працювати на панщині. Микола – мужня, смілива, чесна людина, яка гостро відчуває несправедливість. Усе життя він бореться за волю.
Микола – людина волелюбного духу, яка усвідомлює свою людську гід – і ність. Образ Миколи Джері є типовим, він сприймається як жива особа. Це багатограний образ селянина-бунтаря, що не кориться обставинам.