РОЛЬ ЕПІЗОДУ “БОРОДІНСЬКИЙ БІЙ” И от знайшли велике поле… М. Ю. Лермонтов Лев Миколайович Толстой у романі-епопеї ” Війна й мир” дає широку картину життя Росії з 1805 по 1820 рік. Цей історичний період, як, втім, і інші, був дуже насичений драматичними подіями, але самий судьбоносный, вирішальний і оказавший вплив на все наступне життя країни – 1812 рік з навалою французів, Бородінською боєм, пожежею Москви й наступним розгромом наполеонівської армії. У романі епізоду Бородінського бою приділено досить багато місця, воно описано автором
Читаючи сторінки, що описують ця подія, відчуваєш драматизм і напруженість що відбувається, начебто це було на твоїй пам’яті: всі так зримо, правдиво. Товстої переносить читачів те в табір росіян, те в ставку Наполеона, то на батарею Раєвського, де перебував Пьер, те в полк князя Андрія. Це потрібно авторові, щоб повно й правдиво відобразити всі ті події, які відбувалися на цьому полі слави
Тоді для кожного російського патріота, що бореться, це був рубіж між життям і смертю, славою й ганьбою, честю й безчестям. Картина Бородінського бою в
Не одна тільки цікавість жене Пьера на Бородіно, він хоче бути серед народу, там, де вирішується доля Росії. І Пьер – не просто дозвільний споглядальник що відбувається, він намагається бути корисним, метається, попадає не туди, куди б хотілося, але куди “уготовано долею”: “генерал, за яким скакав Пьер, спустившись під гору, круто повернув уліво, і Пьер, втративши його з виду, вскакал у ряди піхотних солдатів…
– Чого їздить посеред батальйону! – крикнув на нього один… Він (Пьер – авт.) ніяк не думав, що отут і було поле бою. Він не чув звуків куль, що верещали з усіх боків, і снарядів, що перелітали через нього, не бачив ворога, що був на тій стороні ріки, і довго не бачив убитих і поранених, хоча багато хто падали недалеко від нього…
– Що їздить цей перед лінією? – знову крикнув на нього хтось…” Толстой глибоко впевнений, що ефективно керувати такою величезною кількістю людин неможливо. Кожний у бої займав свою нішу, виконував чесно або не дуже свій борг. Кутузов це прекрасно розуміє, майже не втручається в хід бою, довіряючи росіянином людям, для яких цей бій – не марнолюбна гра, а вирішальна віха в їхньому житті й смерті
Пьер волею долі виявився на “батареї Раєвського”, тут відбувалися вирішальні події, як потім напишуть історики, але Безухову й без них “здавалося, що це місце (саме тому, що він перебував на ньому) було одне із самих значних місць бою. Підсліпуватим очам цивільного не видно всього масштабу подій, а тільки локально, що відбувається навколо. І тут як у краплі води відбився весь драматизм битви, її неймовірне розжарення, ритм, напруга від що відбувається. Батарея кілька разів переходила з рук у руки що борються. Пьеру не вдається залишитися споглядальником, він бере активну участь у захисті батареї, але робить усе з натхнення, з почуття самозбереження
Безухову страшно від що відбувається, він наївно думає, що “…тепер вони (французи) залишать це, тепер вони жахнуться того, що вони зробили! Але сонце, що застеляється димом, стояло ще високо, і спереду, і особливо ліворуч у Семеновского, кипіло щось у димі, і гул пострілів, стрілянина й канонада не тільки не слабшали, але підсилювалися до відчайдушності, як людина, що, надриваючись, кричить із останніх сил”. Головні події відбувалися в середині поля, коли після канонади “сшиблись піхотинці”. Кілька годин підряд те піші, те кінні боролися один з одним, “стріляючи, зіштовхуючись, не знаючи, що робити”.
Ад’ютанти доносили суперечливі відомості, тому що ситуація мінялася постійно. Наполеон віддавав розпорядження, але вони здебільшого не виконувалися, а через плутанину й хаос усе робилося навпаки.
Наполеон був у розпачі, він почував, що “війська ті ж, генерали ті ж, ті ж були готування, та ж диспозиція, коротка й енергійна, він сам… був навіть набагато досвідченіше й искуснее тепер… чим колись, навіть ворог був той же, як під Аустерлицем і Фрид л ан будинок; але страшний змах руки падав чарівно безсило…”. Наполеон не врахував патріотизму росіян, вони стояли “щільними рядами за Семеновского й курганом, і їхнього знаряддя не перестаючи гуділи й диміли по лінії…
“. Наполеон не зважився “за три тисячі верст від Франції дати розгромити свою гвардію” і не ввів неї в бій. Кутузов, навпроти, не метушиться, довіряючи людям проявляти ініціативу, де це потрібно.
Він розуміє безглуздість своїх розпоряджень: усе буде так, як буде, він не заважає людям дріб’язковою опікою, а вірить у високий дух російської армії. Коштуючи в резерві, полк князя Андрія зазнавав важких втрат, людей вибивали залітаючі сюди ядра, але солдати стояли, не відступаючи, не намагаючись урятуватися
Не побіг і князь Андрій, коли йому під ноги шльопнулася граната. Він встиг подумати: “Невже це смерть?..- Я не можу, я не хочу вмерти, я люблю життя…” – він думав це й разом з тим пам’ятав про те, що на нього дивляться
Князь був смертельно поранений; минав кров’ю, стояли й російські війська на зайнятих рубежах. Наполеон був у жаху, він ще не бачив подібного: “двісті знарядь спрямовані на росіян, але… росіяни всі так само коштують…” Він смів писати, що бойовище було “чудово”, але його встеляли тіла тисяч, сотень тисяч убитих і поранених, але це вже не цікавило Наполеона
Головне, що не задоволене його марнославство: він не одержав нищівної і яскравої перемоги. Наприкінці дня пішов дощ – це як би “сльози неба”, начебто сам Бог просить: “Досить, досить, люди. Перестаньте. Отямитеся, що ви робите?” Великий гуманіст Л. Н. Толстой правдиво, документально точно відбив події 26 серпня 1812 року, але він же дав своє трактування происходящет
Автор заперечує вирішальну роль особистості Q історії. Не Наполеон і Кутузов керували боєм, а воно йшло, як повинне було йти, як змогли “повернути” його тисячі людей, що беруть участь у ньому по обидва боки. І читаючи цей епізод, задаєш собі питання: “Для чого люди прийшли вбивати один одного? Яка мета була в простих солдатів?” Вони, обмануті Наполеоном, незабаром жорстоко пошкодують, що прийшли на росіянку землю
Толстой – прекрасний баталіст, він зумів показати трагедію війни для всіх учасників, незалежно від національності. Правда була на боці росіян, але вони вбивали “людей”, гинули самі… заради марнославства одного “маленького чоловічка”. Цим епізодом Толстої як би “застерігає” усіх нас від воєн, але ми, на жаль, залишаємося глухі, не хочемо прислухатися до слів мудрої людини
(1 votes, average: 5.00 out of 5)