Найбільш відомим романом видатного українського письменника Олеся Гончара є “Собор”. Вперше він був опублікований у журналі “Вітчизна” й одразу знайшов багато прихильників, які висловлювали схвальні відгуки про цей твір. Критики теж не могли не побачити геніальності роману, що був несхожий на інші літературні твори того часу.
Однак у роману були й недоброзичливці, тому що твір мав явний викривальний пафос. “Собор” повністю розвінчував духовну атмосферу країни у 70-х роках XX століття: “вірус кар’єризму”, свавілля
Уособленням духовної деградації в романі, наприклад, є один з центральних персонажів – Володимир Ізотович Лобода, або просто Володька Лобода, як називають його в рідному селі Зачіплянці. Хоч Володька і створює на перший погляд образ веселої, щирої, розумної людини, але насправді це не так. Перебуваючи на керівній посаді, Володька намагається “піднятись іще вище” будь-якою ціною.
Ця людина вдає із себе чесного, працелюбного, порядного керівника, а насправді прагне лише безмежної влади. Саме думки про керівний пост і приносять Лободі задоволення, тому він запобігає перед секретарем
А що тут поганого? Хіба це не стимул? Працюй краще – підеш вище…
Такий закон життя.” Але Володька Лобода не тільки анітрохи не дбає про односельців, а й мріє розвалити собор – історичну пам’ятку XVIII сторіччя.
Протистояння в романі величності собору, який є втіленням духовності, історичної пам’яті народу, і ницості кар’єриста Лободи, що навіть свого батька відправив у будинок для старих, показує нам низький рівень культури та моралі деяких людей у роки застою. До таких людей у романі “Собор” адресовані слова Роми Орлянченка: “… Є така штука – наркотик владолюбства, героїн кар’єризму… Його тільки раз вхопи – і пропав… Жадобою влади – тільки цим його очі і блищать.
Рідного батька за кар’єру проміняє, собор отой розвалить, аби тільки на щабель вище піднятись. Ідеали?
Чхати йому на твої ідеали! Влади йому, побільше влади! А спитай, для чого? Та щоб ще вище стрибнути! І скільки їх таких… ” Дійсно, у роки написання роману Олесь Гончар часто зустрічав людей, які не відрізнялися ані талантом, ані здібностями, але вперто пнулися на керівний пост, якого не заслужили. Зрозуміло, що в здоровому суспільстві не повинно бути таких “начальників”, а також підлабузників, які з лакейською догідливістю підлещуються до них і догоджають їм.
Ці люди небезпечні для розвитку суспільства.
У творчості Олеся Гончара настільки точно описано моральний занепад деяких людей у роки застою, що повісті й романи цього письменника одразу здобули визнання широкого кола читачів. Видно сподівання автора, що з часом суспільство нашої країни стане кращим, чесним, духовно очищеним і не буде в нас таких людей, як Володька Лобода, бо майбутні наступних поколінь повинно бути осяяне добротою і щастям.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)