Григорій Косинка належить до плеяди митців Розстріляного Відродження, яких спіткала найтрагічніша доля за часів сталінізму. Можна тільки дивуватися й захоплюватися мужністю письменника, який пройшов усі випробування долі з високо піднятою головою. Після арешту він пише своїй дружині: “Прости, дорога дружино, а простивши – прощай… Побажаю тобі здоров’я.
Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!”. Ця стійкість, людяність, чуття людської гідності не полишали Григорія Косинку до останніх днів його недовгого життя.
Максим Рильський
Ця риса творчості письменника добре виявлена в одній із його ранніх новел “На золотих богів”. У ній розкрито драму народу. Який змушений боронити свою волю, потім горіти у вогні завойовників-заброд (“… одступило військо золотих богів, і на місці гарячих боїв
Письменник романтизує боротьбу селян проти північних завойовників (“За погорілі наші хати, за кров братів і волю нашу – вперед!…”), показує незмірність того горя, яке несли українському селу розбої білогвардійських банд.
Значна частина прози Григорія Косинки заглиблена в ситуацію, що склалася в житті українців після перемоги більшовизму. Деякі люди повірили новій владі й намагалися прищепити її в народному житті. Це герої оповідань “Темна ніч”, “Десять”, “Товариш Гавриш”, “Політика”. З іронією пише Косинка про “товариша Гавриша”, який “голого до голого спинами стулює, хоче з цього кооперацію робити”. Чекає таких людей гірке розчарування. “Ех, приборкали нашу волю…
Тліє душа, болить… Смерть, Сашо, смерть, Сашо”,
В інших оповіданнях письменник розвінчує пристосуванство і звироднілість самої ідеї більшовизму. Цей мотив був предметом осмислення в багатьох творах 20-х років. До нього зверталися Микола Хвильовий, П. Панч, А. Головко, О. Копиленко та ін. В “Анкеті” Григорій Косинка зобразив учорашнього бандита Антона Собачку, який втерся в довір’я до нового режиму, став головою сільради й очолив у селі боротьбу з бандитизмом.
Люди, правда, не зовсім переконані в тому, що Антон переродився. Дивлячись на його п’яні бешкети й садистську поведінку в сім’ї, вони говорять: “Бандит був – бандит зостався…”, “в банді крутився і тут крутиться…”, “Собачка – бандитський намул, ім’я якому смерть”. Однак зупинити його люди не наважуються, бо, злякані, не раз пересвідчувались, що для кожного, хто не до вподоби, у нього знайдеться куля.
“Ваш батько вписує душі, як у граматику”, – каже баба Оксана Антоновим дітям. Вписує – тобто розстрілює. Антон завжди ходить озброєним до зубів, при нагоді й без нагоди повторюючи свій девіз: “Плювать мені на людей”.
Вершини в розвінчуванні Собачки Григорій Косинка досягає в епізоді, коли Антон заповнює анкету,, яка потрібна “головному уполномоченому”. На запитання про партійність Собачка відповідає: “Безпартєйний, но чесно прийшов із банди Зеленого к Совєтской власті, когда сидів чотири місяці в особому отдєлі ( і як я тільки свою шкуру спас? От обдурив, а мені тепер однаково – хоч чорту служитиму…)”.
Не важко зрозуміти, що такого “чорта” Собачка знайшов, перейшовши на бік більшовиків, для яких не було нічого святого, людського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)