Твір по оповіданню Чехова “Дама із собачкою”

Безумовно, любов – найясніше й прекрасне почуття. Але життя в суспільстві накладає на людину обмеження й заборони, покликані направити могутню стихію любові в спокійне сімейне русло, де пристрасть узаконена й стає лише одним з елементів повсякденного життя. У Росії в той час, коли жил і затворів Чехов, були дуже сильні патріархальні подання про любов і шлюб. Уважалося цілком нормальним женитися й виходити заміж не по любові, а або по “розумному розрахунку”, або за домовленістю батьків, або з якихось інших міркувань життєвого здорового

глузду.

Однак прожити без любові або ж загнати в тісні рамки живе вільне почуття далеко не просто. Якщо людини, обділеного любов’ю, не поглинали цілком інтереси практичної або духовної властивості, то в який те момент він з болісною гостротою й болем відчував безглуздість і безцільність життя.

Йому ставало страшно й нудно жити лише для того, щоб – за словами Пушкіна – благополучно “померти посередині дітей, плаксивих баб, так лікарів”. Чехів у своїй творчості приділяв величезну увагу миру складних, найчастіше непередбачених рухів людської душі й особливо почуттю любові. Герої оповідання Чехова

“Дама із собачкою” живуть спокійним і розміряним життям, що уже давно визначилася, придбала цілком завершену форму, а в перспективі в них – повільне старіння.

У їхньому житті немає місця сильним страстям, у ній нічого не відбувається.

Нудно! Героїня їде на море лише тому, що в суспільстві прийнято їздити на море. Вона, як сотні інших дозвільних, старанно відпочиваючих жінок, виконує запропонований ритуал: прогулюється по набережній, гріється на сонце, дихає корисним морським повітрям.

Гуров живе так само розмірено й нудно. Правда, він час від часу дозволяє собі “маленькі витівки”, щоб якось скрасити свої сумовиті сірі будні в сім’ї, що завжди була йому чужий. Він змінює дружині, що не любить, та й ніколи не любив, женившись, швидше за все, щоб бути “як всі”.

Його зради – аж ніяк не романтичні пригоди, вони – частина все того ж рутинного порядку. Любовний зв’язок Гурова й Ганни Сергіївни представляється обом чимсь випадкова й скороминущим, хоча жінка вперше змінила чоловікові й щиро переживає це. Проте, цей “південний” роман вносить у їхнє існування пожвавлення: героїв, немов дітей, залучає те, що любовний зв’язок ставиться до сфери заборон, над нею тяжіє поняття, що притягає, “не можна”, і вони не замислюються про наслідки.

Але ця начебто ні до чого не зобов’язуюча гра поступово переростає в серйозне почуття, а час літнього відпочинку вже підійшло до кінця. Хоча їм і шкода розставатися один з одним, вони впевнені, що впораються із собою й забудуть курортний роман.

Але за народжена любов сильніше їх, у загальному-те, слабких і безвладних людей. Гуров нічого не може із собою поробити й відправляється в містечко, де живе його “дама із собачкою”. Він ні на що не сподівається, але при зустрічі з Ганною Сергіївною довідається, що й вона тужила за ним, марне намагаючись його забути.

Геніальність Чехова саме в тім, що він із приголомшливою переконливістю показує нам любов людей самих звичайних і нічим не примітних, “маленьких”.

Ганна Сергіївна й Гуров – пересічні й нудні люди. Вони не мають сил подолати ні з любов’ю, ні з життям, і їхній зв’язок так і залишається звичайним зв’язком, тому що вони не в змозі не розірвати свої відносини, не вступити один з одним у законний шлюб. Гуров боїться своєї дружини, а Ганна Сергіївна не хоче ранити свого чоловіка. Однак насправді не це головне. Ми розуміємо, що їх обох утримує страх змінити звичний спосіб життя.

Вони продовжують час від часу тайкома зустрічатися, щоб “урвати” у життя крупицю щастя, але це щастя не справді. Справа в тому, що вони бояться справжнього життя. Чехів залишає кінець оповідання відкритим, він не показує читачеві, як любов його героїв неухильно поринає в болото вульгарної повсякденності, але про цьому неважко догадатися, оскільки розказана їм історія не може мати іншого кінця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір по оповіданню Чехова “Дама із собачкою”