Підійшло до кінця 20е сторіччя, що було відзначено трагічними подіями, що вплинули на життя країни й на долі живучих у ній. Століття революцій, війн, зламів, катаклізмів, так по праву може бути охарактеризоване століття Хх-ий. Багато письменників напористо вступали в літературу наприкінці 70х початку 80х років, але мало хто залишився.
Хоча є й нині живучі сучасні письменники, що ввійшли в історію вітчизняної словесності другої половини нашого століття. Їхня присутність у літературі як і раніше відчутно, навіть якщо їхні добутки не часто з’являються
Ситуація в суспільстві й стан розумів сьогодні такі, що навіть А. Солженицин виявився відтиснутим на другий план. В 1994 році він вернувся в Росію зі змушеної еміграції. Його творчий шлях особливо в жанрі публіцистики триває.
Зараз він явно дуже багато чого уточнює на своєму шляху самопізнання, роздумів про прийдешню облаштованість Росії. Письменник інакше підходить до трактуванню доль своїх героїв. Час руйнування історичних підвалин
Солженицин ніколи не був просто письменником, він був ще й громадянином, і філософом, і істориком, і “пророком-проповідником” (як він сам себе завжди називав). Всі його добутки нерозривно пов’язані з долею країни, з болями її й негодами; усі пронизані цивільною тривогою. І ми не чекаємо від нього остросюжетного детектива або любовного роману, а чекаємо солженицинского поглибленого й пильного аналізу, куди нероз’ємне вплавлено роздум, що, безсумнівно, важливіше прямої відповіді на кожній питання
Мою увагу залучив “двох^-приватний” оповідання Солженицина “На зламах”, надрукований у журналі “Новий мир” в 1996 році. У ньому автор зумів дати відповідь на питання читачів про зміст буття, вторгнувшись у нервовий епіцентр дійсності, реально оцінивши происходящее.
Солженицин називає оповідання “На зламах”, що значить у момент самих крутих соціально-історичних зрушень, у самі критичні хвилини особистого й суспільного існування. Так, зненацька, одним з героїв оповідання стає талановитий діяч вітчизняного ВПК, промисловий заправила, що зумів устояти не тільки в часи колишні, але й у часи нові не дати загинути своєму дітищу заводу
Інший герой, більше молодої, що досяг висот фінансового Олімпу. Він глава великого провінційного банку, що хочуть повалити конкуренти, використовуючи всі можливі засоби, аж до замаху на життя Олексія. У минулому цей різнобічно обдарований Толковянов “вздорил” з державою, а тепер змушений іти просити в нього захисту.
Знайде лиоба персонажа для Солженицина втілення національної талановитості й завзятості, не показної любові до країни, що вони могли б і покинути, тому що ніде не пропали б, так тільки не лежить серце до “закордону”. Хочеться, щоб тут було гарно, та й честолюбства досить, щоб не миритися із приниженням втечі. Обоє не бажають уступати навіть у самих важких умовах, у яких змушені в силу споконвічної російської плутанини самореалізовуватися. Тому й тримаються друг за друга
Схоже, на них і уповає Солженицин, на цю еліту, плоть від плоті народної. І що характерно, на минуле свого “вэпэкашника” він закриває очі: адже не упустив національної гордості, не поступився нікому першості
Але й новоспеченого банкіра він не обвинувачує в тім, що гроші в банку народні, що багатіє той, коли населення убожіє. Солженицин розуміє одне: як би не було, а без талантів такого роду, без їх хазяйської разворотливости не обійтися. Його надія в тім, що все нормалізується, знайде цивілізовані форми, і знайде їх саме працями й зусиллями таких от молодих і літніх старателів, для яких почуття волі нерозривно пов’язане з почуттям самоповаги й бажанням самореалізуватися в рідній країні
Надії на відновлення й відновлення Росії звучать і в інших сучасних письменників. У добутках В. Астафьева, В. Распутіна. Але безумовно те, що “На зламах” коштує особняком, вирішуючи цю проблему в іншому ключі
Оповідання сучасне й досить легкий для сприйняття. У ньому Солженицин у доступній формі зумів виразити складну ідею відродження країни, відродження поваги до людської особистості. Чи буде Росія будинком для живучих у ній. У цьому, як мені здається, нерв роздумів всіх сучасних письменників.
Це їхня головна тривога. Але й ми часто замислюємося про долю своєї батьківщини, а відповіді шукаємо у великих миру цього
(2 votes, average: 3.00 out of 5)