Римування – особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними. Трапляються випадки, коли відстань між римованими словами відсутня, якщо вони вживаються або побіч одне одного (“Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна”. – О. Ольжич), або розмежовані цезурою (“Виходимо босі // і коси ми точим”. – Я. Савченко) чи віршовою паузою, коли вірш закінчується одним суголосним словом, а другим починається наступний (“Жорстокий смерч, що виведений строго / 3 сухого серця і живущих дум”. – М. Бажан). В інших випадках Р. (римований
Найпростішою формою Р. з відстанню між співзвучними словами вважається суміжна або парна (аа ббвв), що вживається як у ліричних мініатюрах (“Самі на себе дивляться ліси,/ розгублені од власної краси”. – Ліна Костенко), так і в поемах (“данило Галицький” М. Бажана). Перехресне римування – складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних віршів з парними, а непарні – з непарними (абаб), воно найпоширеніше в сьогоденній силабо-тонічній версифікації:
Кучугури димів на ліси намело. а Яма світла між них – як забута копальня. б Закіптюженим небом пливе НЛО
(І. Римарук)
Часто застосовується і кільцеве, або охопне, Р. (абба): Сотий день в дорозі. Сотий день ще й ніч. а І куди ж ти рвався, поспішав затято? б Краще не питаймо. Звісно ж, не на свято. б А якщо й на свято, то не в тому річ. а
(П. Куценко).
Подеколи в катрені спостерігається і неспароване P., тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші (-а – а):
Не місяць і не зорі, – І дніти мов не дніло. а Як страшно!.. Людське серце – До краю обідніло. а
(П. Тичина).
Варті уваги також менш поширені форми P., спостережувані у восьми віршах ( – а – а – а – а), і водночас тернарна (- – а
– – а ) та кватернарна (- – – а – – – а) – рідкісні для української поезії форми, де відповідно римуються лише третій та четвертий вірші:
Такі чужі ці низькі, синяві гори. Когорта прийшла в село на відпочинок. Поховались біляві полохливі дівчата, Нависає гілля могутніх дубів. а О, шляхи ці і курява, і гальські простори.
Товариші оповідають сміховинок. – Вечір. Мариться біле кампанське місто, мати, – Скромна сестра і галас малих братіїз. а
(Олег Ольжич).
У світовій версифікації трапляються випадки із значно більшими інтервалами P., як, приміром, в італійській баладі. Зовсім протилежного вигляду набуває монорим, притаманний переважно східній поезії, де рядки (зокрема катрен) пов’язані однією римою, що засвідчує поема ПІ. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі” (переклад М. Бажана):
Славлю я любов високу, душ піднесених потугу, а Що її не класти в слово, в нашу мову недолугу. а Дар небес – таке кохання, неземне стремління духу, – а Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу, а
(1 votes, average: 5.00 out of 5)