Цей острівець завжди приваблював до себе городян. З усіх боків його оточували річкові води. Посередині мирно сусідили рослинні угруповання степової і состепової зон. Звісно, це був ідеальний куточок для відпочинку влітку. Восени взимку тут теж можна було зустріти тих, хто відпочивав.
Та от лихо: відвідувачі трівця не дуже турбувалися про його екологію, залишаючи після себе гори смітя. Але одного разу все змінилося. І не тому, що відпочивальники стали свідомими, а технічний персонал гідропарку помножив свої зусилля. Тут почали відбутися
Сміття почало зникати немовби саме по собі. Технічний рсонал залишився без роботи, зате вченим-еклогам роботи додалося. На острів відрядили експедицію й почали досліджувати дивовижні явища, пов’язані з мничим зникненням сміття.
Два молодих завзятих дослідники до сходу сонця взялися доз роботи. Вони розкладали в різних куточках острівця “принади”: бляшанки, пооліетиленові пакети, скляні пляшки і, звісно, паперові упаковки, що вже були нае потрібні ніким І почали спостерігати. Яким же було їхнє здивування, коли весь ідей мотлох танути, як березневий сніг під промінням яскравого сонця!
Експрес-аналіз, зроблений на острівці, виявив, що ця речовина – чудове добриво для рослнин. І що важливі процес перетворення сміття на добриво відбувався і вночі. А річ була ось у чому. Молоді вчені – Вадим і Павло – поввечеряли і вижщ за намет пакунок зі сміттям.
– Подивимося, – сказав Вадим, – хто по нього прийде. – Цілу ніч збираєшся вартувати? – іронічно запитав Павло. – Тільки мене. Я пішов спати, бо дуже втомився. На добраніч. – Бувай! – буркнув Вадим.
Він був незадоволений, бо ще нінколи Павло неї лишав його наодинці – все робили разом, тим більш – така рообота.
Вадим підійшов до води. Сонце вже давно сіло, сутінки опоовили острів, і швидко занурилося у темряву. Вже важко було розрізняти, де ; хвойні дерева, листяні. Постояв на березі Вадим і вирішив теж піти відпочиваїати. Він попримї вав було до намету, але… так і завмер.
Від берега в напрямку ліссу рухалися на їм паковій відстані один від одного зеленуваті кулі розміром з ввелике яблуко. Я випромінювали надзвичайне світло. Чи то котилися по землі, ччи то ширяли ми нею. Найдивовижнішим було те, що ці неочікувані гості обліпиили, наче мурані пакунок зі сміттям, залишений за наметом.
Незабаром ці кулі, щцо випромінюіиц небачене Вадимом світло, ніби розчинилися в глибині острова. 1 Коли Вадим пійшов до тями, він кинувся до намету.
– Прокидайся, – трусонув за плечі Павла. – Чуєш? Зараз ттаке було! Він почав розповідати, а голос його схвильовано тремтів.
Узявши ліхтарики, друзі попрямували до того місця, де залиишили пакунок з сміттям. Він зник, а на тому місці – сліди знайомої вже порошкопподібної речовині – Туди, за ними, – вигукнув Павло. Але нічого цікавого виявити не вдалося.
Уранці знову все обстежили і нічого не знайшли. Павло вислоовив припушення!
– Може, прибульці вирішили поставити на острові екологічнний експеримеи – А інших островів вони не знайшли. Саме тут сподобалося, , чи не так? відказав Вадим. – А може, це поселення якихось дивовижних істот, про ямких ми нічо знаємо, які живляться побутовими відходами? – розмірковував і Павло. – Це якісь невидимки. Цікаво, що їх видно тільки у темряві, , їхню присуши і виказує зеленувате світіння, – сказав Вадим.
Хтось із опонентів, коли молоді вчені доповіли в інституті і про свої спосії реження, зауважив, що в цей час відбулися сильніші, ніж будь-і-коли, спалахи на Сонці. Вони й викликали ефект міражу.
– Адже пакунок зі сміттям зник реально, як зникало на острові сміття. Як же так? – намагалися з’ясувати молоді вчені. Дослідженння вирішили їй повити, а місцеві газети навперебій писали про свідомість горіродян, які перейнялися екологічними проблемами і почали ретельно стежжити за чистоти острівця.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)