Релігійні уявлення римлян, еллінізація римської релігії

Релігійні уявлення римлян змінювалися і досить помітно протягом такої довгої та такої бурхливої історії. В основі найдавніших римських релігійних вірувань лежить анімізм. Італійці вважали, що світ був сповнений добрими і злими духами та демонами, які супроводжували кожну дію людини, тому римляни поклонялися і зверталися з молитвою і до добрих, і до злих демонів. За оранку відповідали три духи. Дім охороняли Пенати; двері – бог Янус (бог входу і виходу, потім його ім’ям було названо перший місяць юліанського календаря (за аналогією: вхід

– початок року), що почав діяти з 1 січня 45 р. до н. е.; вогнище – Веста (Гестія у греків). Римляни поклонялися деревам: культ дуба (всі римські царі носили вінки з дубового листя).

Дж. Фрезер в “Золотій гілці” описує це, пов’язуючи з Юпітером. Але цих духів римляни не уявляли у вигляді людей, не ставили їм статуї, не будували храмів.

Серед цього сонму богів виділяли головних:

Юпітер – загальноіталійське божество неба;

Марс – спочатку дух-покровитель рослин, потім бог війни, легендарний батько Ромула;

Квірін – близьке до Марса божество, але мирний Марс.

Перехід до антропоморфних уявлень

про богів римляни зробили завдяки етрускам, які зазнали впливу і грецької міфології. У період правління етруської династії – царів Тарквінія Давнього, Сервія Тулія, Тарквінія Гордого – на Капітолії виникає перший храм, де знаходилися статуї трьох головних етруських богів: Тіна, Уни, Мінерви, яких латинці ототожнюють зі своїми: Юпітером, Юноною, Мінервою.

За часів Тарквінія Давнього Рим вступає в тісні стосунки з містом Куми в Кампанії, звідки, як вважають, потрапили до Риму так звані “Сивілині книги”, які, за легендою, належали відомій кумській провісниці Сивілі. Саме до цих книг зверталися жерці в тяжкі дні, і результатом найчастіше було включення до свого пантеону нових грецьких богів. Ці грецькі боги ототожнювалися зі своїми: Афродіта – з Венерою, Посейдон – з Нептуном і т. ін.

Наприкінці ІІІ ст. до н. е. розбіжностей між своїми та чужими (грецькими) богами вже не існувало і офіційно було затверджено культ 12 головних богів: Юнона – Гера, Юпітер – Зевс, Веста – Гестія, Марс – Арес, Церера – Деметра, Діана – Артеміда, Нептун – Посейдон, Аполлон – Аполлон, Вулкан – Гефест, Меркурій – Гермес (його жезл &;#61485; герб Державної митної служби), Мінерва – Афіна, Венера – Афродіта.

Але якщо в Греції шанували Діоніса і Афіну – богів виноробства та олійних культур, то в Римі – Цереру і Марса (богів-землеробців). У той же час, мабуть, символічно, що Марс став потім богом війни – бо це вважалося головною справою римлян.

Були введені так звані лектістернії – ритуальні “трапези богів”, коли ставили бенкетні ложі, на які клали шість пар богів. А перед ложами – стіл з жертвами для богів.

На Форумі (відомий Форум Романум – це ринкова площа між трьома пагорбами: Капітолієм, Палатіном та Квіріналом) з’явилися позолочені статуї головних богів, подібні до тих, що стояли на Афінській горі. Процес еллінізації римської релігії завершився.

Про місце і роль жерців, про календарі (саме про юліанський, що його вводить Цезар з 1 січня 45 р. до н. е.) ви дізнаєтеся самостійно із книжок Л. Винничук та К. Куманецького.

Римська міфологія

Римська міфологія близька до грецької, але має свої особливості. Французький учений Ж. Дюмезіль відзначає антиміфологічність римлян, які створили свою міфологію-історію. Напевно, були і найдавніші міфи про бога Януса (вхід, вихід, місяць), були міфи про походження людей від дерев. Персонажами міфів були боги і герої &;#61485; Лари (це поєднує з Грецією).

Але “римський міф” (термінологія Дюмезіля) поєднує елементи давньої релігії, легенд, індоєвропейський матеріал. Цей міф базується на ідеї надзвичайності долі Риму. Рим – головний персонаж римської міфології. Його історія поєднана із часами легендарної Троянської війни і з богами, зокрема з Енеєм, засновником Риму, сином Венери та Анхіса, що втік з палаючої Трої.

Отож, три головні теми римської міфології: 1) історія Енея та заснування Риму; 2) історія перших римських царів та республіки; 3) перші війни республіки та її герої (детальніше див.: Культура Древнего Рима: В 2-х т. – М., 1985).

Специфіка публічного життя римлян: свята та видовища

Ідеологія цивільної громади визначала життя римлян як життя публічне, в колективі, тому свята, видовища займали в ньому значне місце. Свята були пов’язані з певними ритуалами. Не було жодної роботи, яка б не супроводжувалась святом.

Ще з VІІІ ст. до н. е., з часів Ромула, навесні проходили Амбравалії – свята обходу ланів на честь Церери, Марса і богині Деа Діа. Потім для цих свят відвели місце – гай Деа Діа, а потім вже почали святкувати в самому Римі.

Популярними були так звані Луперкалії, що відбувалися в лютому – місяці очищення. Це були свята на честь Фавна – Луперка (аналог грец. Пана). Жертви приносили в гроті Луперкаль біля пагорба Палатін, де, за легендою, капітолійська вовчиця вигодувала Ромула і Рема. Ті, хто брав участь у святі, бігали навколо пагорба та били один одного ременями з козлячих шкур: у цьому й було очищення.

Жінки це робили охоче, бо очищалися від гріхів та безпліддя.

Дуже популярними були і криваві дійства в амфітеатрах: гладіаторські бої. Спочатку в них брали участь приречені на смерть, потім жебраки, а потім почали битися з дикими звірами. Саме для таких кривавих дій і було побудовано у 80 р. до н. е. славнозвісний Колізей, що вміщував 45 тисяч глядачів (дехто навіть вважає, що 87 тисяч).

Відома архітектурна споруда з арочними конструкціями теж пов’язана з публічністю життя римлян.

Кінні змагання, римські циркові ігри (перший цирк побудовано ще в VІІ – VІ ст. до н. е.) – це також суто римські свята.

До видовищ треба віднести і обряд поховання, запозичений у греків. Ложу, або катафалк, виставляли біля будинку, раби із факелами охороняли труну протягом декількох днів, поки йшло прощання; за “Законами ХІІ таблиць”, ховали за містом, потім почали спалювати.

Існували ще й вишукані видовища: театральні та музичні свята. Актори здебільшого були іноземні: танцюристи – з Іспанії і Сирії, музиканти, актори – греки. Вони мали певні привілеї, бо були корисні суспільству (детальніше про театр Стародавньої Греції та Риму ви дізнаєтесь самостійно з книжок Л. Винничук та К. Куманецького).

Художня культура

Публічне життя римлян вимагало спеціальних місць, приміщень для зустрічі людей, їх спілкування, тому архітектура – це перший і головний напрямок розвитку художньої культури. Римська архітектура, де широко використовувалися арочні конструкції (наслідок етруського впливу), вражає грандіозними розмірами:

Колізей, що вміщує 45 – 87 тис. глядачів;

Мости (І ст. до н. е. – Рим);

Римляни створюють нові типи публічних місць та громадських споруд (форум, терми – лазні, колумбарій – поховальна споруда);

Інженерні споруди (акведук біля Німи – Франція, акведук Клавдія в Римі, ринок Траяна);

Тріумфальні арки (арка Тіта, Костянтина).

Див.: слайди 13 – 16Архітектура сприяла об’єднанню людей у громаду. Скажімо, терми – це розкішні лазні, що були центрами громадського життя, з великими плавальними басейнами, майданчиками для занять фізкультурою, великими бібліотеками, де люди зустрічалися, спілкувалися, відпочивали, читали. Треба зауважити, що саме в Стародавньому Римі було збудовано величезний купольний храм, тип якого став визначальним в епоху Середньовіччя.

Це – пантеон – обитель богів. Цей храм у Римі створив грек Апполодор Дамасський (приблизно 125 р.).

Купол домінує в інтер’єрі. Діаметр його дорівнює висоті будинку (43,5 м). Щоб утримати такий купол, таке громаддя, знадобилися дуже товсті стіни, їх товщина – 6 м. Але зовнішня ваговитість поєднується із незвичайним, вражаючим внутрішнім простором.

Уперше в архітектурі акцент було зроблено на внутрішньому просторі. Це досягається за допомогою так званого “вікна пантеону” – круглий отвір у куполі діаметром 9 м. Світло ллється хвилею в храм, і людина відчуває себе часткою космосу. Такого сферичного обсягу не знала Греція, а Європа узнала завдяки Риму.

В усіх цих спорудах головна ідея – ідея корисності, утилітарності. Вона відчувається і в любові римлян до свого власного будинку, де проходило приватне життя. Будинок мав багато приміщень (близько 60), що виходили на внутрішнє подвір’я, перше – напіввідкрите – атріум, а друге – зовсім відкрите – перистиль, звідки й освітлювалися інші приміщення.

Завжди було спеціальне приміщення для занять літературою.

Скульптура – другий вид мистецтва, який прославив Рим. Головним жанром був скульптурний портрет, мистецтву якого римляни навчилися у етрусків. Портрет народжується з похоронного ритуалу. Відповідно до культу предків римляни замовляли зображення померлих (з них завжди знімали воскові маски).

Ці маски і несли під час похоронного ритуалу. Запозичивши у греків точність, римляни в портреті зображують внутрішній світ людини, індивідуалізуючи його; скульптурний портрет – це історія Риму в обличчях: портрет Августа, портрет Цезаря, портрет статуї Августа в тозі, голова Августа.

Живопис здебільшого розвивається у вигляді декоративних розписів стін будинків:

Розписи під мармур;

Гірлянди квітів;

На мурах зображували пейзажі, сцени з міфів (розпис вілл у Помпеї, який зберігся завдяки тому, що будинки були поховані під попелом Везувію).

Ілюзорне трактування об’єму та форм характерне не тільки для фрескового живопису, а й для мозаїки, якою прославився Рим (підлога у термах Каракали).