У драматичній поемі “Бояриня” Леся Українка змальовує трагічну добу, що тривала чверть століття після смерті Богдана Хмельницького й відома в історії під назвою “Руїна”.
Уже в першій дії драми, яка відбувається в Україні, в садибі козака Перебійного, звучать різні думки про способи служіння вітчизні. Молодий козак Степан вирішив служити рідному краю на чужій землі. Він їде в Москву на службу, стає боярином, доводить вірність московському цареві, якому колись присягнув батько Степана, що після переяславської угоди “чужим панам
Старий Перебійний оцінює таку поведінку Степана як вірність присязі. А Іван, його син, називає це відступництвом і зрадою, докоряючи Степану: “Та певне! Краще зрадити Вкраїну!” Степан не вірить у можливість порятунку вітчизни шляхом непокори, силою зброї. На Іванові докори, на заклик підняти зброю, “що батькові з старечих рук упала”, Степан проповідує не тільки мир між своїми, а й компроміс із чужинцями.
У дискусії між ними вимальовуються два погляди
Дочка Перебійного Оксана, покохавши Степана, згодна поїхати з ним у Москву, сподіваючись, що там вона разом із чоловіком зможе прислужитися Україні. Але її надії не справдилися. Жінка, українка душею, не приймає московських звичаїв, чужого для духовно незалежної козачки способу життя. Оксану вражає моральне приниження жінки в Московщині, її побутове та суспільне закріпачення, сімейний гніт, не властивий Україні, де козачки вільно почували себе у поводженні з чоловіками.
Вона не могла прийняти “поцілуйний обряд”, не знаходить виправдання чоловікові, який гнеться лакеєм перед вищими боярами, пояснюючи рабську покору, догідливість потребою захищати інтереси України.
Оксана страждає, відчуваючи себе підневільною людиною, якій нав’язують чужий спосіб життя, правила спілкування, що принижують людську гідність і честь. Зі співчуттям говорить вона про безправність, рабське становище простого люду Московщини, який гнобили власні феодали. “Скрізь палі, канчуки, холопів продають… Чим не татари?” – так словами вільної української козачки характеризується жорстока атмосфера тієї держави, яка, поневоливши свій народ, втягла в невільницькі тенета й Україну.
Гірке прозріння та розчарування настає для обох – палкої, волелюбної і безкомпромісної Оксани і проповідника компромісів та покори Степана, який, намагаючись служити батьківщині через компроміси з її поневолювачами, скочується до трагічної помилки – вини, що веде його до неусвідомленої зради.
Не бажаючи покірно животіти, існувати в зневазі та приниженні, героїня драми приймає мучеництво і смерть заради духовної, моральної свободи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)