У повісті “Тарас Бульба” М. Гоголь відображає складне життя українців у тяжкому ХVІІ столітті та опитує Запорозьку Січ. Описує те гніздо, звідки вилітають міцні та горді, наче леви, козаки.
Головними героями цього твору є Остап та Андрій, сини Тараса Бульби. Ще навчаючись у бурсі проявлявся характер хлопців. Остап був дуже наполегливий і впертий. Чотири рази закопував він свій буквар і зробив би це вп’яте, якби батько не дав обіцянки віддати його в монастирські служки і заприсягся, що той ніколи не побачить Запорозьку Січ. Андрій ставився
Остап же ж нікому не міг поступитися своєю честю. Він ладен був побитися з рідним батьком, якщо той насмілиться посміятися з нього. Проте Андрій заради власного спокою готовий піти на компроміс.
Остап проявляв велику непоказну любов до рідної матері та домівки, а Андрієві було байдуже до цього.
На Січі хлопців прийняли досить тепло, тому що вони одразу проявили сміливість, спритність, розум, а найголовніше свій військовий талант. Однак, не зважаючи на те, що вони брати, поведінка в бою у них була різною. Остап захищав не лише себе, а й товаришів. Старший Бульба був дуже розсудливим
А Андрійові, навпаки, було все одно поважають його чи ні, бо він закохався в красиву молоду полячку. Вона полонила його серце і вже ніхто не міг вирвати її звідти. І саме через дівчину Андрій зрадив батька, матір, брата і вітчизну за що і мав померти. Натомість Остапа за його чесність вибрали курінним отаманом, хоча і цього Бульбу смерть не обминула.
Перемігши в бою поляки забрали полонених в Польщу, і там на центральному майдані мала відбутися страта козаків. Першим мав випити тяжку чашу страждань Остап. Йому поприв’язували руки й ноги і мучили. Остап чув хряскіт своїх кісток, відчував несамовиту біль, але й слова не промовив, з мужністю терпів усі знущання. Та в останні хвилини, коли душа покидала змурдоване тіло, хотілося Остапу, щоб хтось з рідних був біля нього.
Ні, не для того, що плакати, а щоби розумним словом освіжити його і втішити перед сконом.
Зрадник Андрій останні хвилини життя відчув страшенний страх перед покаранням, тихо він вимовляв чиєсь ім’я. Та не було це ім’ям ані батька, матері чи вітчизни, це було ім’я прекрасної полячки.
На початку твору Андрій мені подобався більше, ніж його старший брат, але дізнавшись про його зраду свою думки я змінив, бо я засуджую зраду!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)