Титан Прометей – це герой давньогрецької міфології. Але він став улюбленим персонажем з творів світового мистецтва (літератури, живопису), перетворившись у символ невичерпних сил народу, його стійкості у боротьбі проти ворогів, ставши символом жертовності в ім’я перемоги світла, правди і розуму.
Яскравим доказом цього є прекрасна поема Т. Г. Шевченка, ця огненна сатира на загарбницьку колоніальну політику царської Росії під назвою “Кавказ”.
У поемі Т. Г, Шевченко оплакував не лише смерть свого друга Якова де Бальмена, але
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону, –
Сміливо кидає гнівні звинувачення
Що ж могло дати вільному народові це загниваюче суспільство? Хіба що “тюрьми мурувати, кайдани кувати, як і носить!… і як плести кнути узловаті”. Згадується і “Сибір неісходима” як місце заслання тих, хто проти волі царя.
І ось цій темній і страшній силі змушені були протидіяти народи Кавказу з єдиним бажанням не втратити волю і не попасти в рабство. Саме за це автор глибоко симпатизує горцям, вірячи у їхню перемогу:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті,
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Стійкість народу, його могутню згуртовану силу, його нескореність Тарас Шевченко втілює в образі Прометея, який, до речі, за міфом, і був прикутий Зевсом до Кавказьких гір. Орел же асоціативно нагадує двоголового орла самодержавства. Але не скувати живої душі горців.
Народ, що прагне волі і бореться за неї – безсмертний! Це дає повне право заявляти авторові:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
Наша? Ні, Т. Шевченко не обмовився, бо мав на увазі й свій український народ, і всі інші пригноблені народи Росії, до якої б нації вони не належали, бо сліз і кроні тут пролито стільки, що
… напоїть
Всіх імператорів би стало.
З дітьми і внуками втопить
В сльозах удов’іх. А дівочих
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх горячих сльоз?
А батькових, старих, кровавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море!
Як не важко Прометею, як не важко народу-мученику, але найважливіше те, що він готовий порвати кайдани, а не скніти в рабстві. Ось на що акцентує автор славнозвісної поеми. Хоча цей нескорений прометеївський вогонь властивий не лише поемі “Кавказ”.
Він взагалі є істотним складником Шевченкової поезії, є її душею, суттю. Бо це не просто поезії, а історичні документи доби.