Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До осмислення феномену її життя і творчості зверталися Г. Квітка-Основ’яненко, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко. Сюжет роману можна розглядати у двох аспектах: зображення контексту епохи, тобто широкого суспільно-політичного тла України XVІІ століття, і життя Марусі Чурай, історія її нещасливого кохання.
Використовуючи відомий сюжет, поетеса по-новому його осмислює.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа”.
Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися
У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе у романі не просто відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу.
Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона – гордість, душа народу, для інших – убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Вона подумки задає й задає собі питання: “Чому Гриць так вчинив?” Але прозріння для неї ще болючіше: “Нерівня душ – це гірше, ніж майна”. Ліна Костенко реалістично змальовує те побутове родинне середовище, яке зробило з Гриця людину з подвійною душею.
У гонитві за копійчиною та майном його мати забувала про виховання нормальних людських якостей: порядності, шляхетності, доброти. От і вийшов Гриць таким, як його окреслив Яким Шибилист: “Від того кидавсь берега до того, любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані”.
Друге прозріння приходить до Марусі по дорозі у Київ, куди вона пішла на прощу. Цей шлях дає Марусі усвідомлення своєї причетності до долі народу. Мандри з дяком показали дівчині горе розтерзаної України і в минулому, і в сучасності. Маруся починає розуміти: “Комусь на світі гірше, як тобі”.
Душа дівчини оживає, ніби вдруге народжується, під впливом розповідей дяка про історичне минуле краю, про ті численні біди, яких зазнав багатостраждальний український народ. Чутливим серцем Маруся розуміє, як тяжко страждають люди від воєн, від зради і жорстокості таких, як Ярема Вишневецький. І її власний біль відступає, вона по-іншому дивиться на світ, осмислює своє призначення як піснетворниці:
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
Твір Ліни Костенко змальовує широку панораму історичного буття народу, кожну подію поетеса розглядає з позиції патріота України, свідомого громадянина. Творові притаманні глибина філософських узагальнень, прозорість натяків та історичних аналогій.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)