Не марне західні нинішніх століть письменники російський народ за роксолан признавают, хоча в тім у них і немає доказу, що я виводжу в наступним.
Аланов і роксоланов единоплеменство з багатьох місць древніх істориків і географів виявляється, і різниця в тім ськладається, що алані загальне ім’я цілого народу, а роксолані вислів, ськладений від місця їхнього перебування, що не без підстави роблять від ріки Раа, як у древніх письменників сливет Волга. Плиний аланов і роксоланов разом думає. Роксолані в Птоломея переносним додаванням називаються
Це преселищем їх до варязьких берегів, як треба, обстоятельнее означиться. Вейссель із Богемії наводить, що від сходу в Пруссію прийшли амакосовии, алані, венди. Про аланах і вендах з вишепока-занних відомо, що вони слов’яни й з россанами єдиноплемінні.
По Гелмолдову свідченню алані були змішані з курландцами, єдиноплемінними
А як цей народ на згаданому місці досить розмножився, відбулися великі суперечки. Для припинення оних обраний королем Видевит, або Вейдевут, з алан, для знатності й розуму й за пропозицією від нього до народу таковия мови: “Коли б ви бджіл самих слепее не були, те б суперечки ваші давно померли. Домостройние в іншому люди, досить знаєте, що пчельному рию один владетель велить, інші слухають слухняності.
Він один кожному праці розділяє: ледачих і до справи нездатних виганяє з вулика, як із цивільного суспільства; інші бджоли в призначених працях звертаються прилежно; не дають собі спокою, поки роботи своєї в доськоналості не побачать. Це, що по вся дні перед очами своїми примічаєте, розсудливим наслідуванням уживете у свою користь. Призначте собі государя, якого повелительству доручите свою вільність. Нехай він судить ваші звади, відвертає образи й убивства, захищає правду й печеться про загальну безпеку. І щоб це робити міг прямо за посадою, дайте йому повну владу живота й смерті над всіма”.
Сіяю мовою прехилячись, знатнейшие нарекли його своїм государем і оголосили всенародно. Вейдевут прийняв на себе притім чин верховного жерця, поклав у народі порядок і в будущи часи узаконив, щоб після смерті його спадкоємець був у літах старих, становит благочестям і знаючої справи священні.
Таке преселище алан волжеських, тобто россан або россов, до Балтійського моря відбувалося, як видно по вищепоказаних авторів свідченням, не в один раз і не в короткий час, що й слідами, що донині остались, виявляється, якими міст і рік імена почесть повинне.
Рось-Ріка, від западо-південної сторони впадающая в Дніпро, і інші того ж ім’я води в російських межах, а особливо місто Стара Русяве, доводять колишні в стародавність житла россов, що преселилися від Волги до заходу, які по своєму ім’ю нові поселення називали, як і східне плече ріки Немени проименовали, на зразок інших пресельников. Русою; як, наприклад, від Волги називалися болгари дунайські, Троя, Антенором створена на березі Адріатичнім – в ім’я колишньої батьківщини, також нова Ишпания, Франція, Англія й інші нові преселища, і в самої славенськой Померанії нові Рими.
Длугош свідчить, що під час міжусобної війни Иулия Кесаря й Помпея деяке число римлян, залишивши Італію, на південних берегах варязьких оселилися й створили місто, проименовав його Ромово, що довго там був столичним. З польського літописця Матвія Меховського згодний сему довід маємо, що в Пруссію преселилося багато римського народу й розділилося по Пруссії, Литві й Жмуді. Знатнейшие місця, де ідолів почитали, по своїй батьківщині Ромо-Ви називали.
Отже, досить недивно, що в залишках древнього прусського мови, тобто у вживаному в деяких прусських селах, також у Курландии, Жмуді й Литві, досить багато умішано слів латинських, з якими готські від співтовариства з норманцами й ливонськие по сусідству велику зробили в нинішньому прислівнику ськасування.
На початку про славянех показано, що вони від сходу, з Азії в Європу, на захід у різні часи різними дорогами преселилися; те ж виявляється з вишеписанно-го й наступного про россах, славенських варягів. В Азії роксолані не обинулись стати противу воєначальників хороброго на сході пануючи Митридата Евпатора. Але два сторіччя ледь минуло, зробили свою силу й мужність на заході.
Коли Оттон Сильвий зведений був на найвищий ступінь у Римській державі, воспоследовали великі міжусобні незгоди й кровопролиття й уже не було часу дивитися на обставини й рухи зовнішніх народів; роксолані, розбивши частину римського війська, увірвалися в Мизию. Різними римлянам зробленими прикладами своєї мужності толь сильними шанувалися, що від Римської держави втримувалися на грошах, щоб оное захищали від нападу варварських народів, і як при Адріані кесарі наймані гроші їх умалились, проти римлян сильно озброїлися, що уведав, Адріан удовольствовал їх у вимозі й тим заспокоїв.
Ім’я роксолан по сем часу письменникам середнього століттю изветно було вкупі з гетами або готами. Ерманарик король остроготський, за хоробрість свою по заволодінні багатьма північними народами зрівняний був від деяких з Аленсандром Великим, мав у себе військо роксоланськое й за лютість від роксолан позбавлений життя. Сониоль або Сонильду, знатну роксоланськую жінку, велів розірвати конями за убег чоловіка. Брати її Cap і Аммий, отмщая смерть сестрину, Ерманарика в бік прокололи; від рани вмер ста десяти років.
Хоча ж россани по великій частині в опівнічні країни ухилилися й зі спорідненими собі аланами, як по вишеписанному видно, у берегів Балтійського моря оселилися, однак звідти з готами в Італію ходили й називалися від істориків аланами, сциррами й ругиянами.
Радегаст, слов’янин ім’ям, родом ружанин, навалою своїм з великим військом зробив неськазанний страх в Італії й у самому Римі внутрішній бунт між християнами й невірними. Аларик, Рима переможець, шанується від Преторія за ружанина, потім що Прокопій оного острова жителів готами йменує й що готи до обрання ружанських князів у свої королі схильні були. У приклад служать, крім Радегаста й Аларика, готські королі з Ругии – Губа, Гумулх, Иллибалд, Видомир, також Одоацер, що з турцилингами, сциррами й герулами напав на Італію, Августула кесаря з володіння ськинув, і його падінням Римська імперія зруйнувалася.
Усього геройства в Італії південних варягів описувати докладно не дозволяє місце, і різні їх проименования приховують точно приналежну їм військову славу, що у Греції була більше ведена.
Костянтин Порфирогенит, цар грецький, в Адміністрації пише, що росси издревле також до Єгипту їздили морем. Отже, недивно, що Нестір називає Чорне море Росським для частого россов по ньому ходіння. За звичайність цих варягів ходити на римські області виявляється з багаторазових військових нападів на східну частину ония, тобто на Грецію й на самий Царьград, які походи від початку перших князів російських тривали навіть до першого поділу Российськия держави на різні князювання, що в наступній частині досить виявиться в докладному описі.