Древні говорили, що поетами народжуються. Панас Фет дійсно народився поетом. Багато хто литературоведи, письменники відзначають художню обдарованість цієї людини.
Але Панас Фет – поет дивний і незвичайний.
Багато в його житті й творчості якихось таємниць, чогось недоговореного й трагічного. Особистість А. Фета дуже суперечлива. Сучасники поета згадували, що “і зовнішністю, і розмовами він так мало походив на поета”. “Говорив він більше про предмети практических, сухих”.
“У ньому було щось тверде”. У той же час
Природа й любов – головні теми творчості А. Фета.
В 1843 році в липневому номері журналу “Отечественні записки” було опубліковане перше стихотворение Фета “Я прийшов до тебе із привітом… “. У чотирьох його строфах поет як би привселюдно хоче розповісти читачам про те, що його хвилювало: про радісний блеске сонячного ранку, про молоде весняне життя, про влюбленну душу “Подібного ліричного весняного
Поезія А. Фета по^-весняному свіжа й трепетна.
Вона дає відчути красу землі, природи й рідного слова Снову птаха летять здалеку До берегів, що розривають лід, Сонце тепле ходить високо И запашної конвалії чекає. Фет любив і знав російську природу. Він умів у любом стані природи побачити красу.
Читаючи стихотворения поета, можна почути спів птахів, дзижчання бджіл, тріск коників, дзенькіт струмка, які зливаються в радісну музику. Великий російський композитор П. И. Чайковський уважав, що “Фет у кращі свої мінути виходить із меж, зазначених поезії, і сміло робить крок у нашу область.
Він не просто поет, скоріше поет-музикант”. Фет пильно й любовно спостерігав за життям природи. У його віршах природа має душу, вона повна гармонії.
Троянди сумують і сміються, у квітнику позванивает дзвіночок.
Перед нами виникають георгини, обпалені подихом першого морозу, розкидає галузі пухната весняна верба. З фетовских стихотвореній можна було б скласти цілий “зоряний цикл”: так багато він писав про зірки, знаходячи в зоряному небі натхнення для своєї творчості. Читаючи вірша Фета про любов, згадуєш рядки На зорі ти її не буди, На зорі вона солодко так спить… Здається, сама ніжність і сама гармонія писали ці чудові вірші.
Для поета любов – це також осередок всіх сумів, хвилювань, тривог.
Трагічні мотиви любовной лірики Фета не випадкові. Багато віршів посвящени улюбленій жінці, Марії Лазич, загибель якої болісно переживає поет. Фет уважав, що людське життя пофарбоване в тимние тону, а небесне життя сліпуче яскрава. Майже у всіх віршах Фета, де він говорить про жіночу красу, є епітет “небесний”.
Жіноча краса в стихотворениях поета подібна до краси природи, а созерцание лику улюбленої жінки те саме що милування природой.
Самим знаменитим віршем Фета вважається “Шепіт, боязке диханье…”. У вірші немає ні одного присудка. Поет хоче передати найменші зрадіния кольору, світла, звуку, вражень.
Це вірш про “музику любові”, і звучить воно як музика, що передає хвилювання, почуття закоханої людини.
Любовне побачення овіяне якийсь “напівпрозрачной завісою”, якимось півмороком: Світло нічної, нічні тіні, Тіні без кінця, Ряд чарівних змін Милої особи… А. Фет у поетичних рядках прагнув запам’ятати миттєві переживання, скороминущі відчуття й набудови, властивій кожній людині. У його стихотворениях немає нічого жахливого, потворного, жорстокого.
Читаючи вірші Фета, кожний з нас знаходить щось своє. А. Фет у своїх віршах говорив про велич чоловеческого духу. Він був переконаний, що людина носить у своїй груди “вогонь сильней і яскравіше всієї вселеної”.
Вогонь, що “ні часу не знає, ні простору”. І цей “вогонь” поезії Фета відкриває аматорам його віршів всю красу навколишнього мира
(1 votes, average: 5.00 out of 5)