С. Міхоелс, відзначаючи поєднання трагічного і комічного у творчості класика єврейської літератури, писав:”… Шолом-Алейхем не міг не бачити трагедійних елементів у навколишній дійсності, вони лише переломлювались у його творчості в явища трагікомічного типу. Шолом-Алейхем гостро відчував трагізм свого народу. Але він не впадав у песимістичне споглядання сучасної йому дійсності. Його глибоко народний гумор був лише най-сильнішим засобом самозахисту.
У смутній насмішці автора прочитуються не тільки печаль природного кінця людського
Гама іронічних смислів виникає і підчас розповіді про ритуальні для євреїв “дні плачу”. Насмішка, яка зберігається в оповіді, зовсім не заперечує щирості й релігійності касрилівців, котрі “со всего света являются сюда, чтобы немного виплакаться!. Автор насміхається з плачу, що перетворюється на насолоду, з демонстративності
Но какое тут может быть сравнение с плачем на могилахпредков?”. Переважно насмішкувата інтонація нарису має специфічну рису: “В інтонації оповіді відчувається елегійна нотка співчуття безпомічним, патріархальним касрилівцям, які зіштовхуються з жорстокістю дійсності”.
Шолом-Алейхем завершує нарис зверненням до читача у такий спосіб: оповідач моделює діалог подорожнього з кас-рилівцем: “А вы уже побивали на нашей “божьей ниве”?” – спросит у вас касриловец с такой важностью, как если бы он вас, к примеру спросил, побывали ли вы в его родовом винограднике?. У цій цитації з коментарем іронічний ефект створює саме коментар, проте надалі оповідач, закінчуючи розповідь про “маленьких людей” у маленькому місті, стає ліриком, він начебто радить другу-читачеві відкинути насмішки і відкрити серце містечку та його мешканцям. Без тіні іронії звучить порада-прохання: “…доставьтеемуудо-вольствиє и пройдите на кладбище, прочитайте старью, по-чти стершиеся надписи на полуповалившихся памятниках, и вн найдете часть истории целого народа…”.
Автор узагальнює розповідь про місто “маленьких людей”, визначаючи головне джерело своєї іронії -“зтот бедньш город с его богатыми кладбищами” і називаючи почуття, які це місто викликає – “изумление и вдохновение”. Відповідно до цих високих почуттів Шолом-Алейхем завершує текст нарису, провокуючи читача на захоплення й іронію водночас: “… вы не смо-жете удержаться, чтобы не повторить старое изрече-ние: “Как хороши твои шатрн, Иаков, места твоего покоя, Израиль!..”. Виникає алюзія, пов’язі на з вертикальним контекстом, читачеві потрібно з ти Старий Заповіт, щоб мати фонове знання для ре: міння смислу, який, на нашу думку, полягає у вічне; єврейського народу, складності історичної долі, мудрості і здатності до виживання, вірності традиції згуртованості, гумору.
Шолом-Алейхем талановитий виразник ментальне;: своєї нації, зокрема він – майстер іронії, багатої на емн; ли та розмаїття способів їх реалізації. Іронія – важ.:” вий складник художньої філософії письменника, есте тичний принцип його світобачення, а водночас – і неперевершена духовна цінність. Зображаючи кас: рилівців, автор з допомогою прихованої насмішки за перечує дефініцію “маленька людина”, відкидає стаз лення до бідняка як до незначної особи, показує сил почуттів простої людини, філософічність її роздумів, ба ротьбу за існування і захопленість життям як даром Божим. У цьому сенсі іронія письменника близька д художньої цінності екзистенціалізму.
Шолом-Алейхем – глибоко національний письмен ник, його приховані кпини мають єврейські екзистенцій! джерела, серед яких історична пам’ять (переважно пе чальна), ментальність (з її позитивними і негативним;-яку кожної нації, рисами), внутрішнє “Я” самого авта ра – мужнє, веселе, співчутливе. В іронічній складові ідіостилю Шолом-Алейхема – зміни модальності ре чення, використання з цією метою вставних слі&;#038; риторичних запитань, парцельованих конструкцій двочленної структури жарту, стереотипних виразів, діалогу, цитацій тощо. Письменник талановито актуалізує у сприйнятті читача лінійний ті вертикальний контекст і є майстром як ситуативної, так і асоціативної іронії.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)