Іслам – одна з трьох “світових релігій”, шо займає за кількістю послідовників після християнства друге місце. За приблизними підрахунками загальна чисельність віруючих складає близько 800 мільйонів чоловік. Величезна кількість мусульман проживає у всіх країнах Північної Африки, у країнах Південно-Західної. Південної, Південно-Східної Азії. У таких країнах, як Афганістан, Пакистан, Іран, Ірак, Алжир, Індія, Індонезія, Бангладеш, Судан та ін. іслам є державною релігією і його сповідують понад 80 відсотків населення.
Значна кількість
Сьогодні іслам є і релігією, і державою, тому що мусульманське духівництво бере активну участь у веденні державних справ. “Іслам” у перекладі з арабської означає покірність, “мусульманин” – той, що віддав себе Аллахові. Іслам сформувався в VII ст. н. е. в Аравії. Розвитку ісламу сприяли ряд об’єктивних історичних причин. Розкладання родоплемінного ладу, кризові явища в торгівлі, занепад в економічному житті міст, викликаний несприятливою міжнародною обстановкою, породили усередині арабського суспільства тенденції до об’єднання і створення стійкої державної системи. Політичне й економічне становище в Аравії потребувало стабілізації, арабам необхідно було утвердитися у своїй силі, шукати нові торговельні шляхи.
Для консолідації сил народу потрібна була єдина для всіх релігія, якою і став іслам. Слід сказати, що в арабських племен існувало багатобожжя, а для їхньої централізації було потрібне створення єдиних родових і племінних культів. Для того щоб прийти до єдиної віри, треба було, щоб менш могутні роди і племена прийняли віру могутніших племен.
Тому почалося все з того, що вірування політично могутнього племені курейш у Мецці підкорило своєму впливу інші племена й населення прилеглих міст і оазисів. Згодом у Мецці утворився релігійний центр арабів, де в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення і культові предмети різних арабських племен. Ідея створення єдиної релігії виявилася, якщо так можна сказати, вельми вдалою. Крім того, суттєво вплинули на її оформлення вже сформовані в той період монотеїстичні релігії: іудаїзм, християнство, зороастризм.
Походження ісламської релігії зрозуміліше, ніж походження християнства і буддизму, тому що її “народження” майже із самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Здавна Аравія була населена семітичними племенами, предками сучасних арабів. Частина їх вела осілий спосіб життя в містах і оазисах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, займаючись скотарством, розведенням верблюдів і коней.
Аравія була економічно і культурно пов’язана із сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом і Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію, а один із найважливіших торговельних вузлів, що знаходяться на перетині торговельних доріг, був у Мекканському оазисі, біля узбережжя Червоного моря. Тут і жило плем’я курейш, що отримувало з торгівлі величезну власну вигоду. У IV ст. в Аравії намітився занепад у караванній торгівлі, тому що торговельні шляхи перемістилися на схід у Сасанидський Іран.
Це порз’шило економічну рівновагу, що зберігалася упродовж століть. Кочівники, що втратили прибуток від торговельного промислу, почали переходити до осілого способу життя, займатися землеробством, що, природно, викликало зіткнення між племенами через землю, придатну для оброблення. Гостро постало питання про об’єднання, виник рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога Аллаха. Серед арабів виникла секта ханифів, що шанували єдиного бога.
У такій обстановці й розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда, що повністю відповідала суспільній потребі. У його проповідях було потрібно шанувати тільки Аллаха і бути покірним його волі. Мухамед був уродженцем Мекки з осілого племені курейш.
Майже вірогідно встановлено, що жив він приблизно в 570-632 р. н. е. За переказом, Мухаммед одержав від Аллаха через архангела Джебраїла ряд “одкровень”, записаних у свяаенній книзі Корані, і передав їх людям. Біографія Мухаммеда, на відміну від євангельської біографії Ісуса, позбавлена особливих “неземних” діянь. Відомо тільки, що при житті Мухаммеда всі державні й суспільні справи в мусульманській громаді вирішувалися за його вказівкою.
Мухаммед почав свою діяльність у Мецці. Його проповіді були зустрінуті вороже насамперед проводирями його власного племені. Торговельна знать побоювалася, що знищення культу давньоарабських племінних богів підірве значення Мекки як релігійного, а отже, й економічного центру. У 622 р. н. е. Мухаммеду з його прихильниками довелося втекти з Мекки; ця втеча (хіджра) вважається мусульманами за початок особливого літочислення (мусульманська ера). Мухаммед попрямував пророкувати у Медину (Ятриб), де йому вдалося зібрати багато прихильників.
У землеробському оазисі Медині пропаганда Мухаммеда знайшла відгук: мединці ворогували з мекканською аристократією і раді були виступити проти неї. Мухаммеда підтримало кілька місцевих великих племен, а вже в 630 р. мекканські племена змушені були прийняти нову релігію. У міру того як до нового вчення примикали все нові й нові племена, Мекка набувала чимраз більшої ваги і ставала національно-релігійним центром, а аристократія племені курейш навіть очолила мусульманський рух. Незабаром Мухаммед і його прихильники об’єднали більшість Аравії під прапором нової релігії.
У момент смерті Мухаммеда (632 р.) нове віровчення було ще не оформлене, воно тільки набувало своїх обрисів, але основні його положення, які можна знайти в Корані, були пізніше розвинуті мусульманськими богословами.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)