М. В. Гоголя можна назвати вічним мандрівником і трудівником. Що змушує його їхати у такі далі від рідних місць? У Москві він відчуває втому фізичну й душевну, тому часто їздить за кордон, туди, де є “ненатоплене тепло”. Мабуть, дійсно, “велике бачиться на відстані” краще.
За кордоном він плідно працює над головним твором свого життя – поемою “Мертві ДУШІ”. Письменник, відвідуючи мальовничі місця Європи, піднімаючись на гору Монблан чи дивлячись на окультурені ліси, порівнює їх з вільною природою України й сумує за Батьківщиною.
Гоголь відчуває себе сиротою, коли в Парижі його наздоганяє страшна звістка про смерть Пушкіна.
Починаєш вірити в долю, коли дізнаєшся, як, наче випадково, зводить вона в одному місці найбільших геніїв. У Москві Гоголь зустрічається з молодим поетом М. Ю. Лєрмонтовим. Гордий Лєрмонтов вклонився Миколі’ Васильовичу та прочитав свою буремну поему “Мцирі”.
Гоголь, вражений його могутнім волелюбним талантом, був щасливим, що на зміну Пушкіну прийшов ще один великий поет.
Останнього разу Гоголь прожив за кордоном
Піднявшись на Голгофу, він відчуває величезне піднесення й наближеність до Бога.
Микола Васильович повертається фрегатом “Херсонес” на Батьківщину й вперше відвідує Одесу. Мабуть, важко було здивувати бувалого мандрівника, але молоде місто, побудоване за античними зразками, вразило його вивіреною чіткістю широких світлих вулиць. Через тиждень одеські друзі з пошаною проводжають письменника. Гоголь дає слово повернутись через рік. Наступна зустріч відбулася восени 1851 року.
Він прожив у нашому місті до весни 1852 року й дав нову обіцянку повернутись. Але йому не судилося знову ступити на Одеську землю: він захворів й помер.
| На початку 40-х років М. В. Гоголь знайомиться у Римі з молодим російським художником Олександром Івановим й відразу розпізнає у ньому споріднену душу. Вони обидва глибоко віруючі люди, їх обох понад усе цікавить спасіння душі, обоє наполегливо працюють над своїми шедеврами: Гоголь – над поемою “Мертві душі”, Іванов – над картиною “Явлення Христа народу”. Вражений наполегливістю художника, Гоголь повертається до написаного раніш невеликого оповідання “Портрет” й переробляє його.
В творі звучить мотив розплати, в ньому відображено роздуми письменника про сутність справжнього мистецтва, загадкову його владу над людиною.
Ці проблеми він піднімав, але не так глобально, ще у своїх ранніх творах. Читач відчуває якийсь міфічний страх письменника перед зображеннями людей. Він вважав, що твори мистецтва наділені магічними властивостями й здатні жити своїм власним життям. Гоголь не хотів позувати для портретів, але поступається проханню матері й погоджується замовити для неї свій портрет.
У майстерні Іванова Гоголь зустрічається з художником Ф. А. Моллером й позує для портрета. Цей знаменитий портрет висів у домі його батьків у Василівці, але Микола Васильович боявся власного зображення, тому, коли приїздив син, мати знімала зі стіни портрет і ховала його.
Гоголь знову повертається у Вічне місто, Іванов все ще натхненно працює. Письменник спостерігає, як поступово, упродовж років, оживають на полотні постаті народу, а фігура Ісуса все ще тільки невиразно окреслена. Завершить картину Олександр Іванов вже після смерті Гоголя у 1857 році.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)