Твір по роману М. Шолохова “Піднята цілина”. Коли я думаю про допущені більшовиками помилки під час колективізації, мені завжди пригадується Кіндрат Майданников, герой “Піднятої цілини” Михайла Шолохова. Долю колективізації вирішував середняк.
Найбідніше селянство, в основному, підтримувало політику Радянської влади, а в душі середняка відбувалася внутрішня боротьба: прагнення до нового життя боролося з почуттям власності.
Саме ця внутрішня боротьба у свідомості середняка відображається в одному з персонажів роману
Говорить Майданников про безпросвітне життя середняка, “тужачи очами”. Майданников шукає шлях порятунку середняка від убогості і доходить висновку, що цей шлях веде в колгосп. Кіндрат розуміє, що “рабська” прихильність до власності заважає таким, як він, козакам, іти по шляху
Як же це – “моє”, нажите потім, буде там, у колгоспі, “загальним”?
Свідомість Майданникова заходить у суперечність із його звичками і почуттями. Спостерігаючи за переживаннями Кіндрата, ми можемо представити, що відбувалося в душах селян у роки колективізації. Майданников веде свою худобу в колгосп, він пересилив себе, але конфлікт ще не знайшов вирішення. Кіндрат погнав худобину до річки. “Напоїв.
Бики повернули було додому, але Кіндрат із затаєної на серце злістю, на коні, перепинив їм дорогу, направив до сільради”. Думки Майданникова, як крижини в час льодоходу, напливають одна на одну, вертяться навколо одного: “Як буде в колгоспі? Чи всякий відчує, зрозуміє так, як зрозумів він, що шлях туди єдиний, що це неминуче?
Що як ні шкода вести і кинути на загальні руки худорбу, що виросла разом з дітьми на земляній підлозі хати, а треба вести.
І подлюку-жалість цю до свого добра треба давити, не давати їй ходу до серця”. Усього один місяць пройшов з тих пор, як Кіндрат записався в колгосп, а які значні зміни відбулися в його житті і свідомості. Кіндрат охоче брав участь у розкуркулюванні, сумлінно ставиться до своїх обов’язків по роботі. З долею колгоспу тепер міцно зв’язана доля Майданникова, справи колгоспні поступово стають і його особистими справами.
А от по ночах як і раніше погано йому спиться, жалість до свого добра ще не вмерла в душі Кіндрата. Правда, раніше Майданников думав тільки про себе, про свою сім’ю, а тепер роздумує про долю пригноблених усього світу. Боротьба за нове життя жадає від Майданникова напруги всіх духовних сил. Саме важке для нього – це перебороти звички власника, перемогти тугу за своє з такою працею нажите добре. Удень, коли Кіндрат зайнятий у колгоспі, він забувається в роботі.
Удома ж, особливо по ночах, не дає йому спати “проклята жаль”.
Болісні нічні Думи в самий важкий, поворотний момент життя мимоволі переносять його в минуле, змушують згадати весь свій життєвий шлях. Спостерігаючи за думками Майданникова, ми бачимо, що так само, як одноособове господарювання виховало в ньому власника, народжувало звички, від яких “холодить серце тугою і нудьгою”, так і колективна праця змушує Кіндрата думати про справи колгоспні, хвилюватися через них. Думаючи про власний нестаток, “Кіндрат думає про нестаток, який терпить країна, що будує п’ятирічку, і стискає під ряднинкою кулаки, з ненавистю подумки говорить тим робітникам Заходу, які не за комуністів: “Продали ви нас за гарне жалування від своїх хазяїв! Проміняли ви нас, братушки, на сите життя!
Але ви не бачите через границю, як нам важко піднімати господарство?”.
Так зовсім природно проходить перед нами все життя Майданникова, зображується поворот його свідомості; показується, як виривається Кіндрат зі світу свого минулого життя і розчиняється свідомістю у новому і незвичному йому колективному укладі життя. На виробничій нараді Майданников з недовірою ставиться до господарської діяльності Островного, цікавиться нормами виробітку, обліку і оплати. Сумлінно працюючи, він вимагає того ж і від інших колгоспників.
“Нехай усякий одержує стільки, скільки заробляє”, – так порушує питання Кіндрат.
Важливо відзначити, що Майданников тягнеться до знання, прагне зрозуміти і практично використати все нове в агрономії. Коли Яків Лукич розповідав, як треба “сіяти по науці”, Кіндрат слухав його “жадібно, з відкритим ротом, задаючи питання, вникаючи в усі подробиці”. Під час “жіночого бунту” Кіндрат вже настільки зарекомендував себе в колгоспі, що саме йому довірив Давидов ключі від комор і послав за допомогою в бригаду. Майданников не тільки добре працює, але і прагне підтягти відстаючих, бореться з ледарями, організує найбільше рентабельно працюючі бригади, чого саме не зміг зробити сам бригадир.
Правильним розміщенням робочої сили, організацією обліку вироблення кожного колгоспника Кіндрат практично розв’язує питання, їм же поставлене на виробничій нараді перед початком посівної. Автор показує, як формувалося нове відношення до праці, як складався характер “колективної” людини. Кіндрат, за словами Давидова, “самий фактичний ударник”.
Праця Майданникова творча, тому і працює він із захопленням, усвідомлюючи себе і подібних собі трудівників “заголовною фігурою в Радянській державі”. Кіндрат готовий “воювати за Радянську владу”, готовий у колгоспі працювати “на совість”, але від речення Нагульнова вступити до Комуністичної партії
Відмовляється. “Раз я ще не відмовився від власності, виходить, мені і у партії не дозволяє совість бути”, – із тремтінням в голосі говорить він Макарові. Це визнання Кіндрата з особою силою підкреслює його правдивість і щиросердечну чистоту. Самовіддано працюючи в колгоспі, він остаточно виліковується від “прихильності до власних биків” і вступає в партію.
Не хто інший, як Кіндрат Майданников поміняє вбитого ворожою кулею Давидова на пості голови гремячінського колгоспу. Тут у колгоспі, у колективній праці Кіндрат стає новою людиною.
Письменник Шолохов образом свого героя Кіндрата Майданникова хотів переконати читача, що колективізм вище індивідуалізму. Але це не завжди буває так. Колективізм породив повну безвідповідальність, отчого колгоспна система загубила сільське господарство.
Людина на землі повинна почувати себе хазяїном. Таким був Кіндрат Майданников.
Колгоспна система не вбила в ньому цю суть, він і в суспільному господарстві залишався колишнім трудівником. Але наступні покоління селян у колгоспах втрачали це почуття відповідальності перед землею. Тепер нам знову потрібні Кіндрати Майданникови, тому що саме такі люди підняли б тепер фермерські господарства. Не можна було вбивати приватновласницькі інстинкти селянина.
У цьому помилка комуністів.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)