“Старий будинок” А. Казанцева у свій час переборов цензурні препони цілком благополучно. Видимо, добуток урятувало назву, що припускала, що автор буде бичувати вже віджилі своє “гримаси побуту”. Старий будинок у п’єсі – це стародавній особняк, перетворений у коммуналку. Герої кілька разів згадують про те, що в їхньому будинку кілька разів зупинявся сам Лев Толстої. А в що ж перетворили його тепер?
Контраст очевидний. Давно пішло в минуле золоте правило людського гуртожитку – невтручання в приватне життя інших, сугуба делікатність
И от результат подібного виховання перед нами – Резаев, що вважає своїм священним обов’язком святенницьке вторгнення у відносини двох закоханих – Олега й Сашка. Цьому добровільному спостерігачеві робить приємність вистежувати новоявлених Ромео й Джульетту всюди,
Стріляти… Стріляти, як скажених собак!” Стараннями Резаева і йому подібних у старому будинку, у цьому густонаселеному комунальному мурашнику, не залишається місця для любові. Загнана на горище, воно метається в пошуках “свого кута”, але пристановища так і не знаходить. Молоді герої зрештою здаються й відступають перед натиском “обуреної громадськості”.
Любов, захватана чужими брудними руками, висміяна й зруйнована, в ім’я чого? Так просто через те, що сама по собі вона явище надзвичайне, неприпустима вільність у перетвореному в радянську казарму старому будинку.
Будинок (у цьому випадку дача) є центром притягання й своєрідним джерелом конфлікту й у п’єсі із символічною назвою “Дивитеся, хто прийшов!..” В. К. Арро (р. 1932). На перший погляд може здатися, що перед нами зіткнення “вихідця з народу” і чванливо, що відринула його інтелігенції. Але, придивившись до героїв В. Арро уважніше, ми розуміємо, що положення справ на дачі куди більш безнадійно.
Немає тут взагалі жодного сьогодення інтелігента, давно вже ні, а є, по вірному зауваженню Л. Аннинского, “суперечка нуворишів різного строку заклику”.
Очолює список діючих осіб хазяїн будинку Шабельников – молодший науковий співробітник, подрабативающий ремонтом квартир. Він начебто й претендує на звання інтелігента й щиро нехтує новоявлених покупців, але в сутності відрізняється від них деяким. Він також мріє про час, “коли в нас усе буде”, і готовий багато чого поступитися за сучасний комфорт і матеріальне благополуччя.
Не виникає в читача особливих симпатій і до старого Табунову з його прямолінійними судженнями й усім давно обридлими проповідями про “щастя майбутніх поколінь”. Йому так само, як і Шабельникову, нема чого протиставити новому “хазяїнові життя” Кингу.
Кинг, що намагається всіма силами сторгувати дачу в нинішніх власників, звичайно, не викликає співчуття або поваги, але зрозуміти його уражене самолюбство можна. Приниження, глибоко пережиті в дитинстві, сформували в ньому непохитну цілеспрямованість і рішучість пробитися, улаштуватися в цьому житті за всяку ціну. І не просто влаштуватися, а одержати доступ у вище суспільство – у середовище, що у духовному й інтелектуальному відношенні вище його. До того ж і в “вищому суспільстві” цей дійсно добре знаюча своя справа перукар не має наміру залишатися на других ролях. Він мріє, щоб тільки він з’являться всі присутні захоплено викликували: “Дивитеся, хто до нас прийшов!” Кинг має намір купити собі не просто дачу, але й більше високе, по його поданнях, положення в суспільстві. Для нього все на цьому світлі “товар”.
Кинг може собі дозволити широкий “купецький” жест: подарувати сторожку десь на задворках дачі неспроможним родичам колишнього власника й у якості “плати” почути нарешті ці заповітні слова “для своїх”: “Дивитеся, хто до нас прийшов!” чи Почує він їх? Зрозуміло, почує. Енергії йому, у порівнянні з молодшим науковим співробітником Шабельниковим, не займати
(1 votes, average: 5.00 out of 5)