Особливістю творчого методу Д. Н. Толстого у романі “Війна й мир” є не просто психологізм і деталізація портрета, а зображення персонажів у всьому спектрі їхніх щиросердечних рухів, почуттів і станів. “Є живописці, які знамениті мистецтвом уловляти відбиття лучачи на швидко, що котяться хвилях, тріпотіння світла на шелестких листах, переливи його на мінливих обрисах хмар: про їх по перевазі говорять, що вони вміють уловляти життя природи. Щось подібне робить графа Толстої щодо таємничих явищ психічного життя”, – писав Чернишевський.
Письменник використовує так званий динамічний портрет, розосереджуючи деталі зовнішності героя протягом усього оповідання. Але у романі є й статичні портрети, близькі до творчої манери Лєрмонтова, Тургенєва Однак якщо в цих письменників що не змінюється, “монологічний” портрет характерний для головних героїв, то в Толстого, по зауваженню М. Б. Храпченко, “стабільний портрет” характерний для другорядних і епізодичних героїв. Такі у романі портрети тіточки Мальвинцевой, масона Баздеева, французького
Стабільний портрет характерний і для героїв, “закритих” для живого, справжнього життя, яким недоступні живі почуття (опис зовнішності елен Безуховій). Інша тенденція творчого методу Толстого – це рішуча відмова від “усякого роду звичних красивостей”, “виявлення щирого вигляду речей”, коли під звичайним ховається щось прекрасне й значне, а під зовні ефектним, блискучим – потворне й низинне У цьому творча манера Толстого наближається до стилю Достоєвського, у героях якого зовнішня непривабливість часто контрастує із красою внутрішньої (портрет Лизавети у романі “Злочин і покарання”). У даному аспекті Толстої описує зовнішність Марьи Болконской і елен Безуховій. Письменник часто підкреслює зовнішню непривабливість князівни Марьи.
От один з перших портретів героїні: “Дзеркало відбило некрасиве, слабке тіло й худу особу Ока завжди смутні, тепер особливо безнадійно дивилися на себе в дзеркало”. Однак героїня відрізняється красою щиросердечної. Марья Болконская добра й милосердна, відкрита й природна.
Її внутрішній мир незвичайно багатий, піднесений. Всі ці якості відбиваються в очах князівни, які “більші, глибокі й променисті (начебто промені теплого світла іноді снопами виходили з них), були так гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість усього особи, очі ці робилися привлекательнее краси”. Князівна Марья мріє про сім’ю, і приїзд батька й сина Курагиних мимоволі народжує в ній надії на любов і щастя. Сум’яття героїні, її схвильованість, почуття сорому, незручності перед француженкою й Лізою, які зовсім щиро “піклувалися про те, щоб зробити її красивою” – всі ці почуття відбилися на неї особі “Вона спалахнула, прекрасні очі її потухли, особа її покрилося плямами, і з тим некрасивим вираженням жертви, що найчастіше останавливались на її особі, вона віддалася у владу m-11 Bourіenne і Лізи.
Обидві жінки піклувалися зовсім искренно про те, щоб зробити її красивою.
Вона була так дурна, що ні однієї з них не могла прийти думка про суперництво з нею…”. Зовсім інший з’являється князівна Марья під час зустрічі з Миколою Ростовим. Тут героїня природна, вона не піклується про зробленому нею враженні.
Вона усе ще розстроєна смертю батька, розчарована й збентежена поводженням богучаровских мужиків, що не прийняли її “допомоги” і не випускали її з маєтку.
Визнавши в Ростові російської людини свого кола, того, хто може зрозуміти й допомогти, вона дивиться на нього глибоким, променистим поглядом, говорить тремтячої від хвилювання голосом. Зовнішність героїні тут дається в сприйнятті Миколи Ростова, якому бачиться в цій зустрічі “щось романічне”. “Беззахисним, убитим горем дівчина, одна, залишена на сваволю грубих, що бунтують мужиків! І якась дивна доля наштовхнула мене сюди!…
И яка лагідність, шляхетність у її рисах і у вираженні!” – думає він, дивлячись на князівну Марью. Але й князівна Марья не залишається байдужої до нього. Поява Миколи будить у душі її любов, боязку надію на щастя, “нову силу життя”.
І всі почуття героїні відбиваються в її зовнішньому вигляді, надаючи очам її – блиск, особі – ніжність і світло, рухам – грацію й достоїнство, голосу – “нові, жіночі грудні звуки”. От як Толстой описує князівну Марью під час зустрічі з Миколою у Воронежу: “Особа її, відтоді як увійшов Ростов, раптом перетворило. Як раптом з несподіваною вражаючою красою виступає на стінках писаного й різьбленого ліхтаря та складна митецька художня робота, казавшаяся колись грубою, темною й бессмисленною, коли запалюється світло усередині: так раптом перетворила особа князівни Марьи.
У перший раз вся та чиста духовна внутрішня робота, которою вона жила дотепер, виступила назовні. Вся її внутрішня, незадоволена собою робота, її страждання, прагнення до добра, покірність, любов, самопожертва – все це світилося тепер у цих променистих очах, у тонкій посмішці, у кожній рисі її ніжної особи”. Тип “бездушної, потворної” краси втілений у романі в образі елен Безуховій.
У цій героїні Толстої демонстративно підкреслює її яскраву, сліпучу зовнішність. “Князівна елен посміхнулася; вона піднялася з тої ж неизменяющеюся улибкою цілком гарної жінки, з якої вона ввійшла у вітальню. Злегка шумлячи своею белою бальною робою, убранною плющем і мохами, і блищачи білизною плечей, глянцем волось і діамантів, вона пройшла між расступившимися чоловіками, не дивлячись ні на кого, але всім посміхаючись і як би люб’язно надаючи кожному право любуватися красотою свого стана, повних плечей… елен була так гарна, що не тільки не було в ній помітно й тіні кокетства, але, навпроти, їй начебто совісно було за свою безсумнівну й занадто сильно й победительно діючу красу”.
Ми ніколи не бачимо елен непривабливої, як бачимо іноді Наташу або князівну Марью. Однак уже в самій цій манері портретування героїні втілюється відношення до неї автора. Товстої, що тонко помічає найменшої зміни щиросердечного життя персонажів, демонстративно одноманітний у зображенні елен.
Ми ніде не зустрічаємо описів очей героїні, її посмішок, міміки. Краса елен грубо телесну, відчутне матеріальна, її гарний стан, повні плечі – всі начебто зливається з одягом.
Як відзначає Н. Долинина, “Толстой підкреслює її “мармурові плечі”, її постійну однакову посмішку – вона проходить через всю книгу не як живаючи жінка, а як гарна статуя…”. Ця “демонстративна скульптурність” елен підкреслює “безжиттєвість”, бездушшя героїні, повна відсутність у душі її яких-небудь людських почуттів і емоцій. Причому це не просто “блискучі манери” світської жінки, уміло владеющей собою, – це внутрішня порожнеча й беззмістовність.
Почуття жалості, сорому або каяття їй незнайомо, вона позбавлена якої-небудь рефлексії.
Звідси стабільність, статичність її портрета. І навпаки, емоційність Наташи Ростовой, жвавість її, все різноманіття її щиросердечних рухів письменник розкриває нам в описах її жвавих очей, її різних посмішок. У Наташи буває “дитяча” посмішка, посмішка “радості й заспокоєння”, посмішка, “просиявшая через готові сльози”.
Вираження особи її передає безліч найрізноманітніших почуттів. Динамічність портретів Наташи у романі обумовлена й тим, що Толстой зображує, як вона взрослеет, перетворюючись із дитини в дівчину, а потім у молоду жінку. Наташа Ростова вперше з’являється перед нами юною дівчинкою, живий і невгамовної. “Чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка, зі своїми дитячими відкритими плічками, що вискочили з корсажа від швидкого бігу, зі своїми назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними руками й маленькими ніжками в мереживних панталонах і відкритих черевичках, була в тім милому віці, коли дівчинка вже не дитина, а дитина ще не дівчина”.
Зворушливо безневинна Наташа на першому у своєму житті “дорослому” балі.
У погляді її – “готовність на найбільшу радість і найбільше горе”, “розпач” і “захват”, переляк і щастя. “Давно я чекала тебе” – начебто сказала ця перелякана й щаслива дівчинка своєї, що просяяла через готові сльози посмішкою… Її оголені шия й руки були худі й некрасиві в порівнянні із плечима елен. Її плечі були худі, груди невизначені, руки тонкі; але на елен був уже начебто лак від всіх тисяч поглядів, що сковзали по її тілу, а Наташа здавалася дівчинкою, що у перший раз оголили і якої б дуже соромно це було, коли б її не запевнили, що це так необхідно треба”. Непевність і радість, хвилювання, гордість собою й почуття, що зароджується, любові – основні почуття героїні, тонко помічені Толстим у її портреті.
Опис зовнішності тут супроводжується авторським коментарем, майже відкритим позначенням почуттів Наташи. Такого роду коментарі ми не зустрічаємо в портретах, створених Пушкіним, Гоголем або Тургенєвим. Товстої не тільки фіксує зовнішність героя в динаміку, але й розкриває те, чим викликані ті або інші зміни, розкриває почуття й емоції.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)