Чому П’єр Безухов і Андрій Болконський ставляться до числа улюблених героїв Лева Толстого? Адже натури цих персонажів зовсім різні. Уже в салоні А. Шерер Андрій нагадує нудьгуючого Онєгіна, якому світські вітальні набридли.
Якщо П’єр по наївності благоговіє перед салонними гостями, то Болконський, маючи великий життєвий досвід, нехтує особами, що зібралися. Андрій відрізняється від П’єра тверезим, державним розумом, практичною чіпкістю, здатністю довести намічену справу до кінця, стриманістю, самодисципліною і зібраністю.
А
П’єру і Андрію цікаво разом. Андрій може бути відвертий тільки з П’єром, Він виливає душу і довіряє тільки йому. А П’єр здатний вірити тільки Андрієві, якого він безмежно поважає. Але герої ці мислять по-різному, їхні світогляди зовсім
Якщо Андрій – раціоналіст, тобто в нього розум переважає над почуттями, то Безухов – натура безпосередня, здатна гостро почувати і переживати. П’єру властиві глибокі роздуми і сумніви у пошуках сенсу життя. Життєвий шлях його складний і звивистий. Спочатку, під впливом молодості і навколишнього оточення, він робить багато помилок: веде відчайдушне життя світського гульвіси й ледаря, дозволяє князеві Курагіну обібрати себе і одружити на легковажній красуні Елен. П’єр стріляється на дуелі з Долоховим, пориває із дружиною, розчаровується у житті.
Йому ненависна всіма визнана неправда світського суспільства і він розуміє необхідність боротьби. Андрій і П’єр – діяльні натури, вони постійно шукають сенс життя. У силу полярності характерів, поглядів на життя ці герої проходять різні життєві шляхи. Шляхи їх духовних шукань теж різні.
Але не можна не відзначити, що деякі події в їх житті ідентичні, різниця полягає лише в порядку їх розміщення в часі, на якому вони відбуваються. У той час, як Андрій шукає наполеонівську славу на війні, майбутній граф Безухов, не знаючи, куди запроторювати енергію, бавиться в компанії Долохова і Курагіна, проводячи час у гульбах і розвагах.
У цей час у Болконського в житті наступають великі зміни. Розчарувавшись в Наполеонові, князь Андрій, вражений смертю дружини, впадає в меланхолію, вирішуючи, що жити він повинен тільки для себе і сім’ї, світова слава його більше не цікавить. Тим часом стан П’єра у світлі повністю змінюється. Одержавши багатство і титул, він здобуває розташування і повагу світла.
Сп’янений тріумфом, він одружується на найкрасивішій і дурній жінці світла – Елен Курагіной.. Пізніше він скаже їй: “Де ви, там розпуста і зло”. У свій час Андрій теж невдало одружився.
Згадаємо, чому він так квапився на війну. Тільки чи через огидне світло? Ні.
Він був нещасливий у сімейному житті. “Рідке зовнішнє зачарування” його дружини швидко набридло князеві, тому що він почуває її внутрішню порожнечу. Як і Андрій, П’єр швидко зрозумів свою помилку, але в цьому випадку ніхто не постраждав, крім Долохова, якого П’єр поранив на дуелі. Усвідомивши всю порочність і безглуздість минулого життя, П’єр іде в масонство із твердим бажанням духовного переродження.
Йому здається, що він знайшов свій сенс життя. І в цьому є неабияка частка правди.
П’єр жадає діяльності і вирішує полегшити долю кріпаків. Наївно думаючи, що він допоміг їм, П’єр почуває себе щасливим, тому що виконав свій борг. Він говорить: “Коли я живу, принаймні намагаюся жити для інших, я починаю розуміти щастя життя”. Цей висновок стане для нього головним на все життя, хоча він розчарується і у масонстві, і у своїй господарській діяльності.
П’єр, що довідався сенсу життя, що побував у полоні, допоміг відродитися своєму другові Андрієві, підтримав його у важку хвилину. Під впливом П’єра і Наташі князь Андрій повернувся до життя. Його діяльній натурі потрібний розмах, і Болконський з ентузіазмом взяв участь у роботі комісії Сперанського. Пізніше, усвідомивши, що вона марна для народу, князь Андрій розчарується в державній діяльності, як П’єр у масонстві. Кохання до Наташі врятує Андрія від нового приступу іпохондрії, тим більше, що до цього він не знав істинного кохання.
Але щастя Андрія з Наташею виявилося нетривалим. Після розриву з нею князь остаточно переконався в неможливості особистого благополуччя, і це почуття підштовхнуло Андрія піти на фронт. Саме там Болконський нарешті зрозуміє призначення людини на землі.
Він усвідомлює, що треба жити, допомагаючи і співчуваючи людям, приносячись їм максимальну користь. Дуже жаль, що князь Андрій так і не встиг перетворити цю ідею в життя: смерть перекреслює всі його плани… Але його естафету підхоплює П’єр, що залишився живим і з збагаченим життєвим досвідом. Стикаючись із народом, П’єр усвідомлює себе частиною цього народу, частиною його духовної сили. Це й ріднить його із простими людьми.
Платон Каратаєв навчив П’єра цінувати життя у всіх його проявах, любити людей, як самого себе. Життєві шляхи П’єра Безухова й Андрія Болконського типові для кращої частини дворянської молоді того часу. Саме з таких людей, як П’єр, на мій погляд, і склалися декабристи.
Ці люди залишилися вірними своїй батьківщині. Колись у молодості Лев Толстой дав клятву: “Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й знову кидати, і знову починати, і знову кидати, і вічно боротися й втрачати. А спокій – щиросердечна вульгарність”. Мені здається, що улюблені герої Л, Толстого прожили свої життя саме так, як про це мріяв автор. Вони залишилися до кінця вірні собі й своїй совісті. І нехай проходить час, одне покоління поміняє інше, але незважаючи ні на що, Твори Толстого завжди будуть пам’ятати, тому що в них розкриті питання моральності, в них утримуються відповіді на багато питань, споконвіку хвилюючих людей.
Загалом, Толстого по достоїнству можна назвати нашим вчителем.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)