Половці (кумани, кипчаки) – народ тюркського плем’я, що ніколи становив одне ціле з печенігами й торками (коли жив у степах Середньої Азії); у паперах Петрарки зберігся словник половецької мови, з якого видно, що Мова їх – тюркський, ближче всього вартий до східно-турецького. Половці прийшли в південно-російські степи слідом за печенігами й торками й незабаром витиснули тих і інших. Із цього часу ( 2-я половина XI в.) до монголо-татарської навали вони роблять постійні напади на Русь, особливо південну – спустошують землі, грабують худобу
Напади свої половці робили швидко й раптово; російські князі намагалися відбити в них бранців і худобу, коли вони верталися до себе в степ. Найбільше страждало від них прикордонне Переяславськое князівство, потім Поросье, Северськая, Київської, Рязанська області. Іноді Русь викуповувала в половців своїх полонених. Для оборони своїх південних границь Русь улаштовувала зміцнення й селила на пограничьях союзних і мирних тюрків, відомих під ім’ям чорних клобуків.
Центром черноклобуцких
Народ половецький розпадався на кілька колін, що носила назви по іменах їхніх проводирів. Так, літопис згадує про Вобургевичах, Улашевичах, Бостеевой, Чарговой чади. Половці були прекрасними степовими наїзниками й мали свій військовий лад.
Головне заняття їх було ськотарство (розведення рогатої худоби, коней, верблюдів), і тому вони переходили з одного місця на інше; важким було положення їх у суворі зими. Золото й срібло вони добували частиною грабежом, частиною торгівлею. Міст половці не будували, хоча в їхні землі згадуються Шарукань, Сугров, Чешуев і їм належав в XIII в. м. Судак.
Половецькі хани вели розкішне життя, але народ жив взагалі просто й невибагливо; головною його їжею були м’ясо, молоко й просо, улюбленим напоєм – кумис.
(Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. Енциклопедичний словник)
(2 votes, average: 5.00 out of 5)