ПОЕЗІЯ XX СТОЛІТТЯ
XX століття – найбурхливіша доба в історії людства. Ніколи ще події не розвивалися гак стрімко, напружено, ніколи вони не були такі масштабні, ніколи ще людство не відчувало безпосереднього зв’язку з окремим народом – своєю складовою частиною, як нині. Ми говоримо тепер про глобальність подій XX сторіччя, тобто про те, що вони стосуються всієї нашої землі, всіх, хто живе на зелено-блакитній планеті.
Саме наша епоха породила в свідомості людей розуміння унікальності земного життя, його цінності й неповторності,
Драматизм часу, великі його конфлікти, стрімкий лет днів, гігантські зрушення в усіх сферах життя не могли не позначитися на змісті й формі сучасної поезії. Людство стає зрілішим, набуває дедалі більшого й різноманітнішого досвіду, робить величезні відкриття в духовній сфері, в царині суспільних наук, наук про людину та її природу, і література стає глибшою, інтелектуальнішою, поезія намагається зрозуміти людину й осягнути час, усвідомити причини і наслідки суспільних явищ, виявити
Світосприймання сучасного поета стає дедалі глибшим і тоншим, складнішою і місткішою, відповідно, стає образна система поезії.
Здобутки сучасного красного письменства засвідчують, що існує безліч перехідних форм між класичним віршуванням та “вільним віршем”, що той самий поет може вдаватися до римованого і неримованого вірша, класичного сонета і фольклорної форми, білого вірша й гекзаметра. Ще не вмерли навіть такі “архаїчні” типи поетичного висловлювання, як ода, елегія, еклога, не кажучи вже про пісню чи байку. Навіть у межах одного вірша можуть співіснувати різні ритми. Вірш може бути закутим у найсуворіші класичні розміри і “розкутим”. І взагалі можливості форми сучасної поезії надзвичайно широкі й постійно збагачуються, розвиваються. Не класичні чи новітні ритми ви-значають цінність поезії, а щось інше. І тут можна говорити про безліч складників.
Один з найвагоміших – особлива значущість, насиченість слова. Поетичне слово несе в собі багато відтінків значень, які виходять за рамки того, що пропонують словники. Адже тлумачні словники дають лише головні семантичні значення слова, а поезія розширює його смислове, емоційне поле.
Кожне слово в сучасній поезії стає місткішим, має свій потужний заряд, щось нам нагадує, тобто пробуджує асоціації.
Сучасні поети досконаліше оволоділи мистецтвом економної форми, коли за кожним словом, кожним реченням стоїть глибокий ідейно-емоційний підтекст. Поезія XX сторіччя вміє небагатьма словами викликати в читача глибокі роздуми, розбудити сильні, багаті почуття. Так бувало і раніше, але ніколи досі не ставало здобутком стількох поетів, не формулювалося як важливий принцип поетичного слова.
Говорячи про сучасну поезію, її тематику, проблематику, формальне розмаїття, весь час повертаєшся до думки про світ, в якому вона твориться. Поет пише різні твори, але всі вони об’єднані його особистістю. Його розум і серце сприймає картини світу, які потім виливаються в рядки на папері. І від того, який внутрішній світ поета, як своєрідно і яскраво бачить він і відчуває довколишній світ, наскільки багаті його особисті бачення і сприйняття, залежить, знайде він шлях до серця чи ні.
Так було з поезією завжди. Лише поети з багатим людським, емоційним досвідом, гуманістичним мисленням викликали відгук у шанувальників художньої творчості, ставали “володарями дум”. У XX сторіччі “володарями дум” можуть бути лише поети, які бачать цілісність світу, нерозривність у ньому особистого і вселюдського, які не замикаються у власних переживаннях, а виходять на простори життя людства, які вміють індивідуальне, окреме вивести на рівень загального, що хвилює багатьох, а може, й усіх.
Розуміння того, що окрема людська доля – важлива частка долі людства, що кожний не тільки залежить від усіх, а й сам впливає на формування історії, розвиток світу, і сам є неповторним, унікальним, гідним подиву чудом природи, стало здобутком сотень мільйонів людей. І перша відбила це високе розуміння ролі людини в світі, її відповідальності і неповторності, література – мистецтво слова, зокрема поезія. Це, мабуть, найголовніший із здобутків великих художників нашої доби – абсолютно несхожих, самобутніх, унікальних. До них і належать Еліот, Превер, Лорка.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)