Поезія в поданні Пушкіна на прикладі вірша “Поет”

Насамперед згадаємо вірш, у якому А. З Пушкіна звернувся до вищого розуму; воно з’явилося як би провісником “Поета”:

И нині з висоти духовної

Мені руку простираєш ти,

И силою лагідної й любовної

Упокорюєш буйні мрії

Твоїм вогнем душу палима

Відкинула морок земних суєт,

И внемлет арфі серафима

У священному жаху поет

Поезія в поданні Пушкіна існує не для тішення вибраних, вона є могутнім засобом перетворення суспільства, тому що несе людям ідеали добра, справедливості й любові. Поет може вести звичайний

спосіб життя, але наступає момент, коли він відмовляється від “суєтного світла”, від дріб’язкових проблем світського життя й приступає до виконання свого призначення

Поки не вимагає поета

До священної жертви Аполлон,

У турботи суєтного світла

Він легкодухо занурений…

Мабуть, одне з найважливіших питань, що коштують перед художниками, письменниками, поетами, – це осмислення ними ролі мистецтва, літератури в житті суспільства. Чи потрібна поезія людям? Яка її роль?

Чи досить мати віршований дарунок, щоб стати поетом? Ці питання глибоко хвилювали

Пушкіна. Його міркування на цю

тему знайшли повне й багатобічне втілення в його віршах. Бачачи недосконалість миру, поет замислюється над тим, чи можна змінити його засобом художнього слова, кому дається “долею витійства грізний дарунок”. Він не забуває про те, що в його руках “свята ліра”, що тільки тимчасово мовчить

Мовчить його свята ліра;

Душу вкушає хладний сон,

И меж дітей незначних миру,

Бути може, всіх ничтожней він

Наступає момент істини, “божественне дієслово” будить творчі сили, поет перетворює, “тужить він у забавах миру, людський цурається поголоски…”, він глас народний і народний “Пророк”.

Але лише божественне дієслово

До слуху чуйного торкнеться,

Душу поета стрепенеться,

Як, що пробудився орел

Тепер він ворог тих, хто гнітить народ. Самодержавство не кумир для нього. Він самодостатній і “до ніг народного кумира не хилить гордої голови”.

Вірш “Поет” не закінчується втечею того, кого торкнулося “божественне дієслово”. Не зрячи ж там коштує многоточие:

Біжить він, дикий і суворий,

И звуків і смятенья полн,

На береги пустельних хвиль,

У широкошумние дуброви…

Насправді поет не біжить, а вступає в бій з тим, що вважає несправедливим. Все творче життя Пушкіна з’явилося яскравим свідченням вірності його думок. Його вільнолюбна поезія протестувала проти гноблення народу, призивала до боротьби за його волю. Вона підтримувала дух засланих друзів-декабристів, вселяла їм мужність і стійкість

Пушкін дуже ємко й лаконічно сказав про зміст і мету своєї поезії, бачачи свою основну заслугу в тім, що, подібно поетові-пророкові, будив у людях доброту, милосердя, прагнення до волі й справедливості. Тому, стикнувшись із гуманістичною пушкінською поезією, ми відчуваємо потребу стати краще, чистіше, учимося бачити навколо красу игармонию. Виходить, поезія дійсно здатна перетворити мир

Тема поета й поезії була провідної у Творчості Пушкіна протягом всього його життя. Мінялися ідеали волі, творчості, натхнення, щастя, але постійної залишалася тема поетичного покликання й призначення поета й поезії в суспільному житті. У своїй творчості Пушкін зверталася й до традиційних форм поезії, і до прози, і до білого вірша. Він ставився до тих поетам, чия творчість можна досить чітко розділити на періоди, обумовлені впливом на автора різних літературних течій, його внутрішньої еволюції, а також обставинами особистого життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поезія в поданні Пушкіна на прикладі вірша “Поет”